Луганська обласна військово-цивільна адміністрація (стара версія)Календар подійЛуганщині - 75

м.Алчевськ

Алчевський Олексій Кирилович.

Відомий банкір, промисловець, металург. Заснований ним металургійний завод (нині ВАТ «Алчевський металургійний комбінат») і невелике робітниче селище при ньому в кінці ХІХ століття поклали початок місту. В селі Василівка (нині мікрорайон міста Алчевська) знаходився один з маєтків Олексія  Кириловича Алчевського, в якому влітку  бували члени його родини. Його дружина Алчевська Христина Данилівна - український громадський діяч, педагог, - широко відома в Україні як просвітителька, засновниця знаменитих воскресних шкіл.

Ворошилов Климент Єфремович.

З початку 90-х років ХІХ століття в Алчевську мешкав радянський воєноначальник, державний і партійний діяч, учасник Громадянської війни, один з перших маршалів Радянського Союзу.  В 1893 році Клим вперше сів за шкільну парту в земській школі в селі Василівка Слав'яносербського повіту (нині Алчевськ) В 1895 році закінчив дворічну земську школу, з 1896 по 1905 рік працював на металургійному  заводі.

Гмиря Петро Арсентійович.

Інженер-металург широкого профілю, чудовий організатор, володів великим досвідом роботи з людьми. З 1937 по 1964 рік П.А.Гмиря очолював Алчевський металургійний комбінат. Під його керівництвом підприємство стало одним з  найбільших в Україні. З іменем П.А.Гмирі тісно зв’язано післявоєнний розвиток Алчевська. Він багато зробив для будівництва в Алчевську житла, відкриття гірничо-металургійного інституту, розвитку комунального господарства, транспорту, культури і спорта. Заслуги П.А.Гмирі  були відзначені званням Героя Соціалістичної Праці, орденами й медалями.

Герої Радянського Союзу:

Депутатов Іван Степанович.

У роки Великої Вітчизняної війни, будучи командиром танка 36-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, відзначився 6 лютого 1945 року в боях на Угорсько-Чехословацькому кордоні. Звання Героя Радянського Союзу присвоєне в 1945 році.

Ліповенко Петро Миколайович.

Військову службу відбував на кораблях Чорноморського флоту. З початку Великої Вітчизняної війни служив у складі зенітної батареї 110-го зенітно-артилерійського полку ППО Чорноморського флоту. Звання Героя Радянського Союзу присвоєне посмертно у 1942 році.

Бабанін Микола Андрійович.

У 1944 році, в ніч на 10 березня, розвід рота 5-ої гвардійської бригади 2 механізованого корпусу, під командуванням гвардії капітана М.А. Бабаніна, успішно форсувала Дніпро біля села Дремайлівка Бориславського району Херсонської області. Захопили плацдарм на правому березі й забезпечили переправу підрозділам бригади, а 11 березня першими увірвалися до міста Борислава. Після цієї операції, виконуючи завдання командування, розвідники вийшли в тил ворога і здобули оперативні відомості про дислокацію ворога вздовж стратегічно важливої залізниці Херсон -Миколаїв.

Недбаєв Василь Іванович.

Командир 358 стрілецького полку 136 стрілецької дивізії 7-їармії В.І. Недбаєв 20 квітня 1945 року уміло організував форсування Одеру в його пониззі. Захопивши плацдарм на лівому березі річки, підрозділи полку протягом двох діб відбили 12 жорстоких наступів ворога й не тільки не відступили, а й неодноразово атакували супротивника. Це забезпечило успіх операції, яка мала велике значення для загального наступу на цій ділянці фронту.

Снєсарев Володимир Семенович.

В боях Великої Вітчизняної війни з серпня 1941 року командир ескадрильї дивізії ПВС Чорноморського флоту старший лейтенант до квітня 1944 року зробив 302 бойові вилети, в 32 повітряних боях особисто знищив 16 ворожих літаків і 8 літаків в складі групи.      

Чемадуров В'ячеслав Іванович.

Командир кулеметної обслуги 858 - го стрілецького полку 283-ої стрілецької дивізії Центрального фронту.  Рота, яку своїм кулеметним вогнем підтримував Чемадуров В. І., перейшла в атаку за селом Рудня 12 жовтня 1943 року (нині передмістя Славгорода Могілевської області).

Луговськой Мечислав Омелянович.

Командир відділення 1137 стрілецького полку, відзначився під час Керченсько-Єльтингенської десантної операції. 11 листопада 1943 року під час атаки ворожої оборони було поранено кулеметника. Тоді його місце зайняв Луговськой і в упор розстріляв велику групу німецьких солдат. Ворог був відбитий з укріпленого рубежу.

Кисєльов  Василь Йосипович.

Командир вогневого взводу 34 Гвардійського стрілецького полку 13 Гвардійської стрілецької дивізії гвардії лейтенант відзначився в боях на Сандомирському плацдармі (Польща).

Кривоногов Віктор Миколайович.

Кавалер трьох орденів Слави. 9 серпня 1944 року у села Пасєчно (Польща), перед розвідниками була поставлена задача проникнути в тил ворога і виявити зосередження сил ворога. Розміщення вогньових точок. Наказ було виконано. Кривоногов В.М. одержав орден Слави ПІ ступеня. Через два дні - нове завдання - треба взяти «язика». Групу розвідників очолює старшина Кривоногов В.М. незважаючи на дуже тяжкі умови завдання, операція була завершена блискуче, а відомості, які дав «язик», були використані для підготовки наступальної операції. За цю операцію старшина Кривоногов В.М був удостоєний другого ордена Слави.

***

Біловодський район

Юницький Костянтин Іванович.

У 1892 р. в с. Городище (Старобільська дільниця) розпочала роботу особлива експедиція, яка повинна була виробити принципи та методи раціонального ведення сільського господарства у посушливих чорноземних областях. Експедицію очолив російський географ і ґрунтознавець професор В.В. Докучаєв, головним лісничим на Старобільський дільниці був К.І. Юницький.

Ним був закладений дендрарій, розширений обсяг лісових посадок, випробовувались різноманітні деревинні та кущові породи. З 1892р. по 1899р. тут уже росло 90 га насаджень. У 1899р. Старобільська дільниця перетворена у Деркульське лісництво, де Юницький працював до 1918р. до свої загибелі.

Пастухов Андрій Васильович (1858р.- 1899р.).

Перший російський альпініст, військовий топограф, дослідник Кавказу. Підкорив вершини Арарат, Ельбрус, Ушба, Халаці, Казбек, Алагез, Шаг-даг. Дійсний член Кавказького відділу Імператорського російського Географічного товариства, нагороджений срібною медаллю Географічного товариства. Колезький асесор.

Шафрановський Василь Андрійович (1857-1926р)

1881р. – закінчив Харківський університет.

1882-1908рр. -  працював у Біловодську як єдиний дільничний лікар (до Біловодська відносилося 17 волостей у радіусі 50 верст).

Він зробив біля 3 тисяч операцій катаракти, лікував хворих трахомою. Відзначаючи 25-річчя роботи В.А. Шафрановського, земство збудувало лікарню його імені, лікарню відкрили в 1914 році.

 У 1921р. отримав звання Героя Праці.

Герої Радянського Союзу.

Новіков Олександр Олексійович (1907-1979рр.)

Народився в 1907 році у с. Біловодськ. До лав Радянської Армії вступив у 1929 році. У 1931 році закінчив Качинське військове училище. У серпні 1941 року потрапив на фронт. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року командиру 162–го гвардійського бомбардувального авіаполку 8 – ої гвардійської авіадивізії 1-го Українського фронту гвардії полковнику Новікову О.О. за мужність та відвагу, проявлені в боях за Батьківщину, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського, Суворова 3-го ступеня, Червоної Зірки, а також Чехословацьким воєнним Хрестом.

Уманський Федір Гаврилович (1918-1945рр).

Народився в 1918 році у с. Біловодськ. До лав Радянської Армії вступив у 1940 році. В червні 1941 потрапив на фронт. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року командиру гармати 117 – го артилерійського полку 7-ої окремої винищувально-протитанкової артилерійської бригади Резерва Головного командування старшому сержанту Уманському Ф.Г. присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно) за мужність і відвагу, проявлені в боях за Батьківщину. Нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки, медаллю "За відвагу".

Чаговець Григорій Іванович.

Народився у 1922 році в селі Новоолександрівка Біловодського району. У Радянській Армії з червня 1941 року. У 1943 році закінчив авіаційне військово-морське училище. У Великій Вітчизняній війні з 1943 року. Здійснив 165 розвідувальних вильотів. Указом Президії   Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1944 року пілоту винищувачу-розвіднику лейтенанту Чаговцю В.І. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений трьома орденами Червоного Прапора. Загинув у повітряному бою в районі військово-морської бази Лієпая 16 вересня 1944 року.

 Юрченко Петро Аксентійович.

Народився у 1918 році в селі Бараниківка Біловодського району. У Радянській Армії з 1937 року. Закінчив Ворошиловградську школу пілотів. У Великій Вітчизняній війні з перших днів. Здійснив 290 бойових вильотів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 вересня 1943 року заступнику командира авіаескадрильї гвардії капітану Юрченку П.А. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений також 2 орденами Леніна, 2 орденами Червоного Прапора, 2 орденами Червоної Зірки, орденом Олександра Невського, медалями. Після війни продовжував службу у Радянській Армії.

Гнида Петро Федорович.

Народився у с. Третяківка Біловодського району. У Радянській Армії з 1939 р. У Великій Вітчизняній війні брав участь з 1942 по 1945 рік. Воював на Північному, Південно-Західному, 3-му Українському, 1-му Білоруському фронтах. Тричі поранений. Указом Президії Верховної Ради  СРСР від 31 травня 1945 р. командиру стрілецької роти старшому лейтенанту Гниді П.Ф. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями. Після війни працював бригадиром у колгоспі, інженером у райсільгоспхімії.

Головченко Анатолій Петрович

Народився у 1911 році в с. Євсуг Біловодського району. У Радянській Армії – з 1933р. У 1939р. закінчив Одеське військово-піхотне училище. У Великій Вітчизняній війні брав участь з 1941 р. Захищав міста герої Одесу, Севастополь, Сталінград, брав участь у боях на Курській дузі, визволяв Польщу, Німеччину. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року майору мотострілецького батальйону Головченку А.П. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1,2-го ступеня,  трьома орденами Червоної Зірки, медалями.

Після війни до 1957 року продовжував службу у Збройних Силах  СРСР.

Гончаров Семен Іванович.

Народився в 1921 році в селі Новолимарівка Біловодського району. В Радянській Армії – з 1941 року, закінчив Енгельське кулеметно-мінометне училище в 1943 році. Воював на Степовому, 2-му Українському фронтах. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року  командиру стрілецького взводу лейтенанту Гончарову С.І. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна,  2 орденами Червоної Зірки, медалями. Після війни продовжив службу у Збройних силах СРСР.

Дяченко Микола Федорович.

Народився у 1922 році в селі Новолимарівка Біловодського району.

1939р. – вчитель Новолимарівської школи.

1941-1943р. – участь у Великій Вітчизняній війні, лейтенант командир роти. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни І–го ступеня, 12-ма медалями, був двічі поранений. Після війни працював вчителем, завідувачем відділом народної освіти. З 1964 року займався історією краю. Писав нариси з історії Біловодщини для книги "Історія міст і сіл УРСР. Луганська область".  Став ініціатором і створювачем Біловодського історичного музею, який був відкритий у 1967 році. Написав книги "Путівник. Біловодськ", "Біловодськ. Минуле і теперішнє становлення   містечка".  

Бережний Валерій Михайлович (народився  в 1942р.)

Кандидат екологічних наук, професор Харківського автодорожнього інституту, завідувач кафедри економічної теорії і права. Має 187 наукових праць, монографій, підручники.

Колобродов Валентин Георгійович (народився в 1947р.)

Професор, кандидат технічних наук, завідував кафедрою оптичних приладів Київського політехнічного інститут. Займається розробкою оптико-механічних приладів космічного і спеціального призначення.

Пітербарг Володимир Ілліч (народився в 1945р.)

Доктор фізико-математичних наук, професор Московського університету, професор Паризького університету. 90 наукових робіт.

Шевченко Володимир Єгорович (1924-1999 рр.)

Кандидат педагогічних наук. У його доробку наукові праці та 2 підручника.

Комаров Валерій Георгійович (народився в 1946р.)

Заступник генерального директора Національного Космічного Агентства України. Лауреат Державної премії СРСР. Заслужений машинобудівник України.

Скляр Сергій Іванович (народився в 1962р.)

Кандидат медичних наук, підполковник медичної служби, доцент кафедри військової терапії Української військової медичної академії м. Київ. Має більше 50 наукових робіт у вітчизняних і закордонних виданнях.

Пітербарг Леонід Ілліч (народився в 1948р.)

Доктор фізико-математичних наук, професор Південно-Каліфорнійського університету США, 80 наукових робіт.

Вільховченко Микола Миколайович (1940-2002рр.)

Професор, доктор технічних наук, завідував науковою лабораторією галузевого науково-дослідного інституту м. Ленінград. Має 20 наукових статей та 5 авторських свідоцтв на винаходи.

Суховерхов Віктор Григорович ( народився в 1926р.)

Кандидат сільськогосподарських наук (по питанням обробки ґрунту), викладач грунтоведення в Луганському сільгоспінституті (пенсіонер).

П.Біливода (П.М.Шевченко) – (1954-1997рр.).

Народився в 1954році у с. Біловодськ. У 1971р. закінчив Біловодську середню школу, у 1976р. – Луганський педагогічний інститут ім. Т.Г. Шевченка. У 1978 році працював у редакції обласної газети "Молодогвардієць". 1979 – 1987рр. – друкував свої вірші в альманахах "Натхнення", Вітрила", на сторінках журналів "Україна, "Дніпро", "Піонерія", "Київ", "Злагода". У 1990р. вийшла збірка його  віршів "Подорож по горизонталі" ("Трилисник"). У 1995р. працював власним кореспондентом по Луганській області газети "Київські відомості".

Петровський Віктор Леонтійович (1904 – 1979рр.).

Народився у 1904 році в с. Біловодськ. Закінчив Старобільську школу. Навчався у Харківському інституті народної освіти. З 1930 року працював редактором у видавництві "Молодий більшовик" Першим переклав на українську мову роман М. Островського "Як гартувалася сталь".

Останнім часом працював над перекладами чеських, литовських, в’єтнамських авторів.

Старун (Старунов) Василь Володимирович.

Народився 13 жовтня 1953 року в с. Первомайське Біловодського району Луганської області. Після закінчення Новодеркульської СШ навчався в Луганському педагогічному інституті ім.. Т.Г. Шевченка на відділенні української філології Друкувався і друкується у багатьох часописах України ("Бахмутський шлях", "Перевал", "Дзвін" та ін.), а також за кордоном. Автор поетичних збірок "Абетка світла", "Столітній знак", "Сміх ополонок", "Голос і наголос", "Калігули". Член національної Спілки письменників з 1991р.

Чирков Сергій Миколайович

Народився 5 липня 1950 року в с. Новолимарівка Біловодського району Луганської області. Після закінчення школи працював у редакції районної газети "Маяк комунізму". У 1972 році закінчив філологічний факультет Луганського педагогічного інституту, паралельно заочно навчався в Літературному інституті ім.. М. Горького (Москва). Після служби в Радянській армії працював в обласній молодіжній газеті  "Молодогвардієць". З 1972р. – на комсомольській роботі у ЦК ЛКСМУ України у Києві. З 1980р. – на творчій роботі в газеті "Молодь України", в редакції літературно-драматичних програм республіканського телебачення, відповідальний секретар журналу "Піонерія", головний редактор журналу "Однокласник", зараз – головний редактор журналу "Лель-ревю". Автор поетичних збірок "Я люблю тебе, життя" (1976р.), "Травневі заметілі" (1988рю), "Все залишається на землі" (1990р.) та ін. Член Союзу журналістів з 1977р., член Національного Союзу письменників України з 1994р.

Годенко Михайло Матвійович

Народився 1 жовтня 1919р. в с. Новоспасівка Запорізької області.

1933р. – сім’я переїхала до Біловодська

1938р. – закінчив з відзнакою середню школу.

1939р. – служив на Балтиці і воював там же.

1942р. – почав писати вірші.

1946-1951рр. – навчання в Літературному інституті ім. М. Горького. Працював у журналі "Зміна", "Жовтень". Вийшли книжки "Краще ім’я", Потяг до океану", роман "Мінне поле", " Зазимок", оповідання "Зачіпка". Друкувався у центральних газетах та журналах. Годенко – член Правління Союзу письменників Росії.

Мирошніченко Павло Петрович (1920-2005рр)

Народився у 1920 році в Біловодську. У роки війни пройшов бойовий шлях від Керчі до Праги. Художню освіту отримав у Сімферопольському художньому училищі, яке закінчив у 1951р. З 1952 року постійний учасник обласних і республіканських виставок. З 1965 р. – член Спілки художників СРСР. Мирошніченко завдяки своїй природній обдарованості істинний живописець. Він мислив і говорив мовою фарб, кольорів гармонії і контрастів. Свій оптимістичний , життєстверджуючий світогляд художник реалізував у пейзажному жанрі. Його роботи відрізняються яскравими , соковитим колоритом За 50 років своєї творчої діяльності він написав біля 2 тисяч робіт, брав участь у 80 різноманітних виставках. 

Шуліка Микола Іванович (1931-2005рр).

Народився в 1931 році в Біловодську. Навчався у Луганському художньому державному  училищі, Харківському художньо-промисловому інституті. Учасник обласних і всеукраїнських виставок, член національної Спілки художників України. Співець Слобожанщини. Акварелі Миколи Івановича змальовують природу та історію Слобожанщини від її заселення до наших днів. У його картинах улюблена Біловодщина здавалася казковим раєм. Великий талант майстра розкрився у дивовижній гаммі кольорів акварелей, які заіскрилися усіма кольорами райдуги.

Новіков Михайло Олексійович ( народився 1916р.)

Народився у 1916 р. в Біловодську. Навчався у художньому училищі ім.. М.Б. Грекова у м. Ростов – на-Дону. З 1939 по 1941 рік служив у Армії, брав участь у біло-фінській та Великій Вітчизняній війнах. Бере участь у міських, обласних і  зональних  виставках. Широкий діапазон творчості художника. Він пише пейзаж, портрет, натюрморт, жанрову картину, створює чудесні ліногравюри, вільно володіє аквареллю. Член Спілки художників СРСР. Техніка пастелі, у якій виконано більшість творів Новікова, відповідає його сприйняттю природи, легкі тони мазків дозволяють передати ніжність рожевих пелюсток і тонкі брижі води, чарівність туманного ранку і глибинну синь неба.

Кувічко Василь Миколайович (народився у 1960 р.)

Народився 1 серпня 1960 року в с. Біловодськ. 1977р. – закінчив Біловодську середню школу та курс станкового живопису Московського заочного університету мистецтв. 1983р. – закінчив Луганське державне художнє училище з відзнакою.

1999р. – участь у районних і обласних виставках.

1999р. – участь у І Всеукраїнському фестивалі народної творчості у м. Київ. Став лауреатом.

2000р. – участь у ІІ Всеукраїнському фестивалі народної творчості у м. Київ. Став лауреатом.

2000р. – присвоєно звання "Самодіяльний художник Луганщини".

Короленко Іван Іванович ( народився в 1942 р.)

Народився 23 лютого 1942 року в с. Біловодськ. У 1966 році був обраний головою спортивного товариства "Колос". Відмінно закінчив педагогічний інститут – факультет фізвиховання, став майстром гирьового спорту, чемпіоном області був 30 років, чемпіоном України 4 рази, неодноразовий чемпіон Всесоюзного, потім міжнародного турніру ім. Героя Радянського Союзу  Ф. Г. Уманського. З 1975 по 1979  був чемпіоном Кубка "Балтика". У 1979 році – чемпіон СРСР. Нагороджений медаллю "За сумлінну працю".

Чумак Олег Володимирович (народився в 1970 році.)

Народився у 1970 році в с. Зеликівка Біловодського району. В 1987 році вступив до Луганського сільськогосподарського інституту і почав професійно займатися важкою атлетикою, виконав норматив майстра спорту СРСР. У 1992 році на Міжнародному турнірі Я. Куценка виконав норматив майстра спорту міжнародного класу і потрапив до збірної України. Учасник чемпіонату світу у Мельбурні – посів 5 місце у ваговій категорії до 90 кг. На чемпіонаті Європи в Рієці (Хорватія) наш земляк став бронзовим призером у сумі двоєборства, а в поштовху завоював золоту медаль. На чемпіонаті світу у Таїланді (1997р.) Олег у поштовху посів третє місце. На чемпіонаті Європи в Ла-Корунья (Іспанія) Чумак встановив рекорд України в поштовху 220 кг, який тримається до сьогодні. В сумі двоборства був четвертим. Учасник 26-х Олімпійських Ігор в США в Атланті (сьомий результат).  

Деркач Юля Василівна (народилася в 1986році).

Народилася 22 червня 1986 року в с. Біловодськ. З 1991 року почала займатися важкою атлетикою. 2001 р. м. Мукачеве – чемпіонка України. Австрія – 5 місце на чемпіонаті Європи, 2002 р. – м. Феодосія – чемпіонка України. Франція – друге місце і три срібних медалі. 2003р. – м. Вінниця – чемпіонка України серед юніорів, м. Скадовськ – чемпіонка України серед кадетів, м. Дортмунд (Німеччина) – чемпіонка Європи і три золоті медалі. Юлія Деркач нагороджена трьома дипломами федерації Європи, трьома дипломами федерації Європи, трьома золотими медалями, кубком і призом від фірми "Адідас".

***

Кремінський район

Микита Юхимович Шаповал.

Український громадський та політичний діяч, співавтор IV Універсалу,  поет, письменник, публіцист, вчений – соціолог. З 1898 по 1900 рік навчався у Новоглухівській державній лісовій школі слободи Кремінна.

Марія Федорівна Роменська (Білецька).

Учасниця російсько–японської та Першої світової війн. Нагороджена 10 бойовими нагородами, в т. ч. медаллю „Флоренс Найтингейл”.

***

Лисичанськ

Насвєтєвич Олександр Олександрович.

Був наближеним Олександра II, викладачем фехтування Олександра III. Пізнав розкіш та славу при царському палаці, але серце Насвєтєвича покорили тихі пенати Сіверського Дінця. Після виходу у відставку, почесний генерал відправився в сімейний маєток. Він знаходився далеко на сході Росії - село Рубіжне. Нова ідея захопила невгамовну душу О.О Насвєтєвича: майже не роздумуючи, Олександр Олександрович безоплатно віддав частину своїх земель під будівництво залізничної дороги і великої для того часу станції. В тіні зеленої гори у 1905 році був відкритий вокзал імені Насвєтєвича.

Доля генерала тісно переплелась з Пролетарським районом. 130 гектарів землі він продав під будівництво нині діючого склозаводу. Все це говорить про те, що О.О.Насвєтєвич був перш за все людиною справи. Його господарська рука залишила помітний слід в історії його малої батьківщини.

Ворошилов Клімент Єфремович

Народився 04.02.1881 року у залізничній будці путьового обхідника на окраїні селища Верхнє. З 1896 р. працював на Юрьєвському (зараз Алчевський) металургійному комбінаті, з 1903 року – на паровозобудівельному заводі у місті Луганськ. Приймав участь у трьох революціях в Росії. З листопада 1917р. комісар Петрограда. Один із співзасновників Радянської Армії в якій служив з 1918р. В березні 1918 р. очолив створення П’ятої Української Армії, керував її бойовими діями. Потім командуючий Царицінською групою військ, заступник командуючого і член Військової Ради Південного фронту. Командуючий 10 Армією. З листопада 1918 року – нарком внутрішніх справ України, командуючий військами Харківського військового округу, командуючий 11 Армією. З 1919 по 1921рр. – один із засновників і член РВС 1 Кінної Армії. В 1921-1925 – командуючий військами Північно-Кавказьського і Московського військових округів. З 1925 по 1934 рр. – Нарком по військовим і морським справам; а також очолює РВС СРСР, в 1934-1940рр. – нарком Оборони СРСР, з 1940р. – заступник голови Ради народних комісарів СРСР і голова Комітету Оборони при РНК СРСР.

У Велику Вітчизняну війну – член Державного Комітету Оборони і ставки Верховного Головнокомандуючого, Головнокомандуючий військами Північно-Західного напрямку, командуючий Ленінградським фронтом. Головнокомандуючий партизанським рухом, з 1943р. – голова ставки на фронтах.

Після війни заступник Голови Ради Міністрів СРСР, з 1953 по 1960 рр. – голова Президії Верховної Ради СРСР, потім член Президії. Маршал Радянського Союзу (з 1935р.), двічі Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної праці, Герой Монгольської Народної Республіки. Нагороджений 8 орденами Леніна, 6 орденами Червоного Прапора, Орденами Суворова І ступеня, Червоного Прапора Узбекської РСР, Червоного Прапору Таджикської РСР, Червоного Прапора ЗРФСР, іноземними нагородами, а також почесною зброєю.

Сосюра Володимир Миколайович.

Мешканці Лисичанська пишаються й своїм земляком, видатним українським поетом-ліриком В.М. Сосюрою. Народився він 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве, в родині робітника. Дитячі та юнацькі роки пройшли в селі Верхнє – на місці розташування в XVIII столітті Третьої роти гусарського полку.

Перші свої вірші Володимир Сосюра надрукував у Лисичанській районній газеті «Голос рабочего», перейменованій потім у «Голос Труда». А перша збірка його віршів вийшла у 1919 році. Світ побачив близько 50 збірників його оповідань та десятитомне зібрання творів. Але деякі поеми опубліковані в наші дні. За видатні заслуги в розвитку літератури В.М. Сосюра був нагороджений: двома орденами Леніна (1943, 1960); орденами «Червоного Прапора» (1943); «Трудового Червоного Прапора» (1958); «Знак Пошани» (1939). В.М. Сосюра удостоєний звання лауреата Державної премії СРСР (1948) за збірку «Щоб сади шуміли»; Державної премії УРСР (1963) за книжки «Ластівки на сонці» і «Щастя сім’ї трудової».

Твори письменника перекладені на мови багатьох народів СРСР та зарубіжних країн.

Його ім’ям названі вулиця та Палац культури у м. Лисичанську. Працюють меморіальний та шкільний музеї, присвячені життю та творчості В. Сосюри. 11 листопада 1967 року з нагоди 70-річчя з дня народження В.М. Сосюри у сквері біля Палацу культури ім.. В.М. Сосюри установлено пам’ятник видатному українському поету-лірику Володимиру Сосюрі. У 2008р. на заводоуправлінні ВАТ «Лисичанська сода» встановлена меморіальна дошка на честь В.Сосюри, який на початку ХХ ст.. працював на цьому заводі.

Іларіон Дмитрович Горох.

Один з найстаріших художників України, близький друг поета В.М. Сосюри народився 27.10.1897 р. у бідній родині. У 1972 році поступив вчитися у Харьковський художній інститут. У 1939 році був репресований у Солекамськ на Уралі де і пробув до 1953 р. Іларіон Горох вдало малював портрети керівників країни. У роки Великої Вітчизняної війни родина І. Гороха була евакуйована у Барнаул. Тільки у 1953 р. родина повернулась у м. Лисичанськ. І. Гороху було заборонено виїжджати з міста протягом 5 років. Іларіон Горох викладав малювання в ізостудії Палацу культури ім.. В.І. Леніна, мав талановитих учнів. Іларіон Горох виставлявся у Києві, Луганську, Лисичанську. 04 липня 1998 р. Іларіон Горох помер. Ім’я І.Д. Гороха занесено у бібліографічний словник (видавництво 1976 р.; розділ художники народів СРСР).

Потапенко Володимир Степанович.

Народився 28 липня 1896 року у станиці Біло-Мечетинська Ставропольського краю у сім’ї селянина. В лавах Червоної Армії з 1917 року. Закінчив військово-піхотну школу, командував ротою, займав посаду начальника штаба батальона, потім був помічником командира полку. Під час визволення м. Лисичанська 2 вересня 1943 р. В. Потапенко стояв на чолі 279-ї стрілецької дивізії, яка визволяла місто. На честь перемоги вдячні лисичани назвали дивізію 279-ю Лисичанською стрілецькою дивізією.

Уряд високо оцінив ратну працю, військову майстерність генерал-майора В.С. Потапенко, нагородивши його двома орденами Леніна, двома орденами Червоного прапора, орденами Суворова II ступеня, Великої Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Червоної Зірки, та багатьма медалями.

Після війни вдячні лисичани запросили Володимира Степановича на постійне місце проживання у своє місто. Потапенко В.С. вперше в місті було присвоєно звання «Почесного громадянина міста».

Помер Почесний громадянин міста Лисичанська у 1969 році. Лисичани шанують пам’ять про легендарного захисника. У 2005 році в день святкування 60-річчя Великої Перемоги, на будинку, де проживав В.С. Потапенко, була відкрита меморіальна дошка.

Кущ Григорій Семенович

Григорій Семенович Кущ, художник, автор поетичних творів на російській та українській мовах, 17.03.1910 р.. Друкуватися почав у 1931 році на сторінках «Лисичанського рабочого», працюючи вчителем у Березовській семирічній школі. На війну Григорій Семенович був призваний як спеціаліст-фотограф, був командирований фото лаборантом-дешифровальником в один з полків ІІ Воздушної армії, після чого Кущ був переведений у 435 БАО фотолаборантом.У листопаді 1942 р. за ложним обвинуваченням він був відданий під суд і був засуджений військовим трибуналом до розстрілу, але розстріл був замінений 10 роками виправно-трудових таборів. Після 10 з половиною років був визволен та реабілітован.

Повернувшись у Лисичанськ І. Кущ став позаштатним кореспондентом «Лисичанського робочого», працював в одній з багатотиражок міста. Стояв у витоків міського літературного об’єднання. У 1989 році вийшла збірка «Багряне листя», у 1990 році «На батьківській землі» та третя збірка «На кручах Донца». З липня 1991 р. Григорій Семенович став членом спілки письменників. У 60-х роках організував художній музей, директором якого був до середини 80-х років. У 1998 році Григорій Семенович Кущ помер.

Сметанін Володимир Сергійович.

Народився 02.07.1917 р. в м. Павлограді Дніпропетровської обл.. в родині робітника. Жив на хуторі Павлоградський, який у той час знаходився у межах міста «Лисичанська (нині у межах м. Сєвєродонецька Луганської обл.). Закінчив ремеслове училище (нині ПТУ №2). Працював слюсарем на шахті 1-2 ім. Мельникова. У Радянській Армії з 1938 р. На фронті – з липня 1941 р. Заступник командира 48-го гвардійського стрілецького полку (17-ф гвардійська стрілкова дивізія, 39-а армія, 3-й Білоруський фронт) гвардії підполковник Сметанін відзначився у Білоруській операції. Володимир Сметанін був поранений, але продовжував управляти діями полку. Загинув у бою 26.06.1944 р.

Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 24.03.1945 р. посмертно. Нагороджений орденом Леніна, Червоного прапора, Вітчизняної війни 1 ст. Іменем Героя названі вулиці в мм. Вітебськ, Лисичанськ, Сєвєродонецьк. На будівлі ПТУ №2 м. Лисичанська, де навчався В.С. Сметанін, установлена меморіальна дошка.

Філонов Іван Пилипович

Народився 01.01.1918 р. в с. Верхнє, нині м. Лисичанськ, в родині селянина. Після семирічки і школи ФЗУ працював на Лисичанській ГРЕС та заводі «Донсода». Закінчив Лисичанський аероклуб та Ворошиловградську воєнну авіаційну школу пілотів у 1941 році. На фронтах Великої Вітчизняної війни з травня 1943 р. Старший лейтенант Філонов до лютого 1944 року здійснив 114 бойових вилетів на бомбардування військових об’єктів супротивника і скоплень його військ. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 01.07.1944р.. Нагороджений орденом Леніна, 2 орденами Червоного прапора, орденами Великої Вітчизняної війни 1 степені і Червоної зірки. Загинув у повітряному бою 20.10.1944 р. Ім’я І.Ф. Філонова носить вулиця у Лисичанську, на якій він народився та виріс.

Ковальчук Іван Абрамович.

Народився у 1930 році у Житомирській обл.. У 1948 р. закінчив Новодружеське ФЗО №42. Працював на будівництві шахти «Привільнянська - Південна», нині «Привільнянська», а після здачі її в експлуатацію – гірничим робітником та бригадиром ГРОЗ. Під його керівництво у 1963 р. бригада встановила світовий рекорди вугледобичі – 80039 тон вугілля за 31 робочий день. У 1966 році присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. Помер у 1994 р. у м. Привілля.

Бондаренко Марія Ігнатіївна.

Народилася у 1929 р. у Саратовській обл.. В Лисичанськ приїхала у 1947 р. На заводі «Пролетарій» поступила у школу ФЗО. Спочатку працювала у різному цеху, а з запуском нового виробництва сталініта, її перевели у цей цех. Їй довелось першою на заводі освоювати процес закалки скла для автомобільної промисловості. Процес виробництва постійно розвивався, удосконалювався. Освоєння нової продукції, впровадження нових технологій завжди доручали М.І. Бондаренко

За видатні досягнення у виконанні плану розвитку виробництва будівельних матеріалів, Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 28.07.1966р. Марії Ігнатіївні Бондаренко було присвоєне звання Героя Соціалістичної праці. Померла у 2005 році, захоронена у м. Лисичанську.

Бєлуха Світлана Василівна.

Народилася 17 травня 1942 р. в с. Ковпаки Новоайдарського району Ворошиловградської області в сім’ї робітничих. У 1959р. була прийнята учнем слюсаря на Лисичанський содовий завод в ремонтно - механічний цех. Потім була переведена поліровщиком відділу гальванопокриття. У 1968р закінчила Воронезький державний педагогічний інститут. З 1965 р. почала працювати старшою піонерською вожатою у восьмирічній школі № 15 м. Лисичанська, а у 1966р. була переведена старшою піонерською вожатою і вчителем географії у восьмирічну школу № 17. За час праці у восьмирічній школі №17 нагороджена медалями: «За сумлінну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження В.І. Леніна», «За трудову відміну».

У 1977р. призначена на посаду директора восьмирічної школи №17. У вересні 1990р.  за ініціативою Бєлухи С.В. восьмирічна школа №17 була реорганізована у багатопрофільну гімназію. В основну діяльності створеного нею закладу покладено концепцію розвитку особистості, духовності, формування високо розвинутої людини.

С.В. Бєлуха є членом Всеукраїнської асоціації ліцеїв і гімназій, асоціації «Спадкоємці В.О.Сухомлинського», делегат трьох з’їздів учителів України, має державні та відомчі нагороди: Нагрудний знак «Відмінник народної освіти» (1980р.); Почесне звання «Заслужений учитель Української РСР» (1984р.); Почесне звання «Народний учитель СРСР» (1991р.); Почесна грамота Міністерства освіти і науки України (2005р.); Медаль «За заслуги перед Луганщиною» III ступеня (2006р.); Почесна грамота Міністерства освіти і науки України «За вагомий особистий внесок у розвиток обдарованої молоді» (2006р.); Диплом Міністерства освіти і науки України і Академії педагогічних наук України «За активну інноваційну діяльність по модернізації національної системи освіти» (2006р.); Переможець конкурсу «Сто кращих керівників шкіл України» (2007р.).

Новіков Анатолій Костянтинович

Анатолій Костянтинович Новіков народився у 1928 році в м. Костянтинівка. Трудову діяльність розпочав у 1946 році на Лисичанському склозаводі учнем токаря. Його захопила вогняна професія скловара. Бригада А.К. Новікова збільшувала швидкості витягування скла, підвищувала його якість. Тільки за 1960 рік вона виробила 180 тисяч кв. метрів скла понад річного плану. План семирічки був перевиконаний в півтора рази. За трудовий подвиг А.К. Новіков був удостоєний ордена Леніна.

Завдяки ініціативі та майстерності А.К. Новікова на заводі виник рух за збільшення швидкості витягування стрічки скла, підтриманий усіма скловарами. Лисичанський завод досягнув самих високих показників по швидкості витягування скла в галузі. У восьмій п’ятирічці бригада А.К. Новікова досягла нових виробничих успіхів. Взяті зобов’язання були перевиконані у 2,5 рази. За високі результати в роботі А.К. Новікову було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

У 2003 році в день святкування 60-річчя визволення міста від німецько-фашистських загарбників А.К. Новікову за проявлену мужність при проведенні заходів по розмінуванню території міста від вибухонебезпечної техніки в післявоєнний період та активну участь у громадській роботі було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Лисичанська». Проживає в Лисичанську.

***

Луганськ

1965 рік

1967 рік

1968 рік

                                                                                          1970 рік

1971 рік

1980 рік

1981 рік

             1987 рік

1992 рік

1993 рік

1994 рік

1995  рік

1996 рік

1997 рік

1998 рік

1999 рік

2000  рік

.

2001 рік

2002  рік

2004  рік

2005  рік

2006  рік

2007 рік

***

Ровеньки

Забранюк Касьян Григорович.

Рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих від 30.09.1965р. за №228 за багаторічну і бездоганну роботу в системі народної освіти присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» старому вчителю міста, ветерану Великої Вітчизняної війни.

Давидов  Анатолій Савельйович.

Рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих від 10.02.1967р. №34 у зв'язку з 24-ми роковинами звільнення м. Ровеньки від німецько-фашистських загарбників присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» комісарові батальйону, що брав участь у звільненні міста.

Моцак Григорій Іванович.

Рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих від 05.09.1967р. за №185 за трудову доблесть, активну участь у суспільно-політичному житті міста присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» бригадирові комплексної бригади робочих очисного забою шахти №3 «Дар”ївська» тресту «Фрунзевугілля».

Заславський  Дмитро Абрамович.

Рішенням Бюро Ровеньківського ГК КП України і виконкому міської ради депутатів трудящих від 14.02.1968р.за  №28 за активну участь у звільненні міста у складі оперативної групи 39-ої танкової бригади і у зв'язку з 25-річчям звільнення м. Ровеньки від німецько-фашистських загарбників присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки».

Кочегаров  Іван Васильович.

Рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих від 25.06.1968р. за №108 на честь 50-річчя Комуністичної партії України присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» секретареві Ровеньківського райкому партії (1920-1924гг.), інструкторові Ровеньківського райвиконкому (1953-1963гг.).

Шонін Георгій Степанович.

Рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих від 19.10.1969г. за №221 присвоєно  звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» льотчикові-космонавтові СРСР, командирові космічного корабля «Союз-6».

Колєсніков  Антон Михайлович.

Рішенням виконкому Ровеньківської міської ради народних депутатів від 05.04.1984р.за №152 присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» генералу-лейтенантові, першому заступнику начальника Ленінградської військової академії, командирові 592 стрілецького полку 203 Запоріжсько-хинганської орденів Червоного Прапора і Суворова II ступені стрілецької дивізії, яка 17 лютого 1943р. звільняла місто від німецько-фашистських загарбників.

Запорожець Олексій Абрамович.

Рішенням виконкому Ровеньківської міської ради народних депутатів від 18.06.1996р.за №186/2 за багаторічну плідну педагогічну і суспільну діяльність, невпинну турботу про ветеранів війни і праці, активну роботу з військово-патріотичного виховання молоді, у зв'язку з 75-літтям з дня народження присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» голові міської ради ветеранів війни і праці, ветерану Великої Вітчизняної війни.

Маловічко Валентин Вакулович.

Рішенням виконкому Ровеньківської міської ради народних депутатів від 18.06.1996р.за №186/1 за багаторічну плідну працю на благо міста, активну суспільну діяльність  посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» начальнику управління «Ровенькипогрузтранс».

Ічаловський  Микола Юхимович.

Рішенням виконкому Ровеньківської міської ради народних депутатів від 07.05.1997р. за №125 за довголітню плідну працю на благо міста, активну суспільну діяльність і в зв'язку з 70-річчям з дня народження присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки»

Астров-Шумілов Геннадій Костянтинович.

Рішенням виконкому Ровеньківської міської ради народних депутатів від 19.08.1997р.за №223 за багаторічну плідну працю на благо міста, активну суспільну діяльність і в зв'язку з 60-річчям з дня народження присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» генеральному директору державної холдингової компанії «Ровенькиантрацит».

Федоренко Віктор Якович.

Рішенням Ровеньківської міської ради від 26.03.2002р.за №24/683 за довголітню плідну працю на благо міста, активну суспільну діяльність присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» міському голові.

Зданович  Гаврило Станіславович.

Командир 203 Запоріжсько-хинганської орденів Червоного Прапора і Суворова II ступені стрілецької дивізії, що брала участь в звільненні міста від німецько-фашистських загарбників, Герою Радянського Союзу.

Полухін Микола Якович.

Рішенням Ровеньківської  міської ради від 24.04.2007р.за №19/740 за особливі заслуги перед містом, його жителями, вагомий внесок в розвиток виробничого потенціалу, забезпечення стабільної роботи державного підприємства «Ровенькиантрацит», захист соціально-економічних інтересів трудящих міста, створення здорових і безпечних умов праці гірників, організацію оздоровлення і відпочинку городян присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» голові Ровеньківського територіального комітету профспілки працівників вугільної промисловості.

Ткаченко Анатолій Васильович.

Рішенням Ровеньківської  міської ради від 24.04.2007р. за №19/741 за особливі заслуги перед містом, його жителями, кваліфікований систематичний контроль по недопущенню спалахів інфекційних захворювань, проведення дієвих санітарно-профілактичних заходів, організаційно-методичної роботи по поліпшенню санітарного благополуччя населення міста  присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ровеньки» головному державному санітарному лікареві.

***

Слов'яносербський район

Шевич Іван Георгійович

Командир сербського гусарського полку, що в 1753 році прибув на територію між Сіверським Дінцем і Луганню для облаштованості військових поселень на границях Російської держави. Він, онук Родослава Шевича, родоначальника древньої Сербської династії, що на батьківщині користувалася великою повагою.

Батько Івана Шевича, Георгій (Юрій), брала активну участь у прутській військовій кампанії проти турків і робив Росії великі послуги. Його подвиги на ріці Прут по достоїнству оцінив Петро Перший, подарувавши хороброму воїнові свій портрет, обрамлений дорогоцінними каменями.

Прибувши в наш край із синами Іваном і Петром, Шевич зумів у складних умовах облаштувати військові й мирні поселення, сформувати адміністративно-територіальне утворення – Слов’яносербію. Завдяки цьому була забезпечена охорона південних рубежів Росії від зовнішнього ворога, створені умови для господарського освоєння краю.

Його сини й онуки також гідно служили Росії, вирізнившись у боротьбі з татарами, турками й французами, стали генералами. Генерал І.Г.Шевич і його спадкоємці заклали наріжний камінь в облаштованість нашого краю, створивши монолітний фундамент цивілізації на пустельних землях Дикого Поля.

Булавін Кіндратій Опанасович.

Народився в 1671 році в станиці Трьохізбенській, у родині отамана Панаса Булавіна. Відомий як проводир селянського повстання 1707-1708 гг. Направлений царем Петром 1 загін на чолі із князем Юрієм Довгоруким для наведення порядку був розбитий, а повстання перекинулося на Дон. Булавін зібрав у верхів'ях Дону військо в 7 тисяч чоловік і 1 травня 1708 року взяв столицю Війська Донського м.Черкаськ, а 9 травня він обраний Військовим Отаманом.

Незважаючи на поразку повстання й загибель Отамана, слава про К.Булавине залишилася в пам'яті народу. Жителі Трьохізбенки пам’ятають про славного земляка й в 1999 році в центрі села спорудили пам'ятник Кіндратію Булавіну.

Даль Володимир Іванович.

Псевдонім Козак Луганський, народився в селищі Луганський завод Слов’яносербського повіту. Учений - діалектолог, етнограф, письменник, почесний член Російської Імператорської Академії наук.

Народився в родині лікаря, учився в Петербурзькому кадетському корпусі, Дерптському університеті на медичному факультеті. Він автор "Тлумачного словника живої великоросійської мови" (близько 200 тисяч слів), збірника "Прислів'я й приказки російського народу" (30 тисяч одиниць). Написав безліч етнографічних нарисів і статей, художніх творів, збірники "Російські казки", "Билі й небилиці", розповіді, повісті.

Він підтримував особисті творчі контакти з багатьма видатними діячами культури свого часу - А.С.Пушкіним, Т.Г.Шевченко, Н.В.Гоголем.

Його син, Лев Володимирович Даль( 1834-1878) був талановитим художником і архітектором.

Радаков Віктор Миколайович.

Відомий діяч Слов’яносербського земства. Закінчив юридичний факультет Харківського університету. Кандидат правознавства. Довгий час жив за кордоном.

У середині 90-х років XІX сторіччя оселився у своєму маєтку біля станції Юріївка Єкатеринославської залізниці. Володів 695 десятинами землі. Господарюючи, брав активну участь у земській діяльності. В 1899 році - голосний Слов’яносербського повітових земських зборів. В 1891 році - почесний світовий суддя, з 1897 по 1906 рік - голова Слов’яносербської повітової земської управи.

З доручення земства В.Н. Радаков написав і зачитав екстреним земським зборам доповідь про заходи щодо підвищення добробуту в сільському господарстві. В 1906 році В.Н. Радаков обирається депутатом 1-й Державної Думи.

Був включений охранкою в число земських діячів, у відношенні яких у період реакції 1906 року підсилилися репресії.

Подальша доля невідома.

Панфілов Федір Дмитрович.

Народився в с. Черкаське Слов’яносербського повіту Єкатеринославської губернії в бідній селянській родині.

З юних років брав участь у революційній боротьбі, за що піддався переслідуванню з боку влади, був арештований, відправлений у заслання. В 1917 році за кілька днів до Жовтневої революції жандарми висилають "небезпечного" більшовика зі Старобільська, де він проживав у той час.

Ф.Д.Панфілов був членом загону 5-й Української армії, що у квітні 1918 року брав активну участь у боротьбі проти німецьких загарбників у районі ст.Родаково. Учасник громадянської війни. Член ВЦИК і ВУЦИК, політінспектор 8-й дивізії Червоного козацтва.

Панфілова знає вся країна по фотографії, де він сфотографований з В.І.Леніним і Дем'яном Бєдним 23 березня 1919 року як делегат VIII з'їзду РКП(б) від більшовиків Старобільського повіту. Виступав на вечірнім засіданні з'їзду.

За героїзм і мужність, виявлені в роки громадянської війни, Панфілов Ф.Д. нагороджений орденом Червоного Прапора.

Останні роки життя провів на батьківщині, у місті Зимогір’я, тут помер і похований у сквері по вулиці Пушкіна, на могилі встановлений пам'ятний знак.

Шаповал Микита Юхимович.

Народився в с.Серебрянка Бахмутського повіту (нині Артемівський район Донецької області). Український державний і політичний діяч початку XX сторіччя, письменник, публіцист, учений - лісівник, соціолог, послідовний борець за незалежність України.

Активний діяч Центральної Ради, комісар Київського повіту (березень-листопад 1917 року), директор департаменту лісових справ, редактор періодичних видань Центральної Ради, Перший міністр пошти і телеграфу, співавтор IV Універсала.

Ім'я М.Ю.Шаповала, його життя тісно зв'язані зі Слов’яносербськом. Його батьки - Юхим Олексійович і Наталя Яківна жили тут у кам'яному будинку (пізніше будинок лісництва) з 1904 по 1923 рік. З ними проживало троє синів - Дорош, Іван і Осип. Один з них працював учителем, інший - суддею, третій - займався сільським господарством.

У Слов’яносербськ Микита приїжджав в 1906 і 1907 роках, бував тут і під час відпусток з 1908 по 1917 рік. Сюди писав листа й одержував відповіді від батьків.

У місті Зимогірья й сьогодні живе племінниця Микити Юхимовича -              Леся Йосипівна Окорокова (у дівоцтві - Шаповал). А старожили згадують учителів Шаповалів, розповідають про сад Шаповала й Шаповалову криницю.

Микита Юхимович довгий час прожив за кордоном, у Чехословаччині, там умер і похований. Але до останнього подиху він боровся за волю й незалежність рідної України в родині європейських держав.

Полянський Дмитро Степанович.

Народився 7 листопада 1917 року в Слов’яносербську в родині селянина-бідняка. Закінчив Слов’яносербську школу, де був активним учнем, старшим піонервожатим. Трудову діяльність почав у радгоспі "Слов’яносербський".

В 1931 році став комсомольцем, в 1939 році - членом Компартії. Закінчив Харківський сільськогосподарський інститут. Після закінчення ВПШ при ЦК ВКП(б) в 1942 році перейшов на партійну роботу. Працював першим секретарем Кримського й Оренбурзького обкомів партії, Краснодарського крайкому КПРС.

В 1958 році став Головою Ради Міністрів РСФСР, з листопада 1962 року - заступник голови Ради Міністрів СРСР, а з жовтня 1965 року - Першим заступником Голови Ради Міністрів СРСР. Д.С.Полянський багато років працював Міністром сільського господарства СРСР, обирався депутатом Верховної Ради СРСР ряду скликань. Останні 11 років до виходу на пенсію - на дипломатичній роботі в Японії й Норвегії.

Д.С.Полянський був ініціатором відтворення Слов’яносербського району в 1966 році, активним учасником розробки, фінансування й реалізації планів його соціально-економічного розвитку. Умер і похований в Москві.

Пам'ять про славного земляка - у знову відбудованому сучасному селищі Слов’яносербськ, а ще - у серцях земляків, з якими він багато разів зустрічався, відвідуючи батьківщину.

Ляшко Олександр Павлович.

Народився в с.Родаково, у родині залізничника. В 15 років став учнем слюсаря на станції. Учасник Великої Вітчизняної війни. А.П.Ляшко обирався депутатом Верховної Ради СРСР 5-10 скликань, членом ЦК КПРС, членом Політбюро ЦК Компартії України, другим секретарем ЦК Компартії України, очолював Раду Міністрів УРСР.

Нагороджений п'ятьома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, багатьма медалями. Він приклав чимало зусиль для інтенсивного розвитку економіки Слов’яносербського району, соціальної сфери, постійно підтримував зв'язок зі своєю малою батьківщиною. До останніх днів А.П.Ляшко вів велику суспільну роботу. Його пам'ятають вдячні земляки.

Лісіцин Віктор Опанасович.

Народився в с.Родаково, українець. Закінчив Дніпропетровську Вищу партійну школу й Ворошиловградський сільгоспінститут. З 1948 року працював поїзним кочегаром, помічником машиніста паровозного депо Родаково. В 1952 році вибраний секретарем Олександрівського райкому комсомолу, з 1955 р. - інструктор, завідувач відділом Олександрівського райкому партії. З 1961 р. голова колгоспу, директор радгоспу, заступник секретаря парткому Станично-Луганського територіального виробничого управління.

Працював першим секретарем Кремінського райкому партії, секретарем Ворошиловградського обкому компартії України. З 1974 по 1981 рік очолював Ворошиловградський облвиконком, а потім - Міністерство плодоовочевого господарства України, був депутатом Верховної Ради УРСР від Слов’яносербського району.

Віктор Опанасович вніс вагомий вклад у розвиток Слов’яносербського району й с.Родаково. Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої революції, Дружби народів, двома орденами Трудового Червоного Прапора.

Чепурний Віктор Петрович.

Народився в м.Кадіївка (Стаханов) у родині робітника. Працював у Красноярському краї, з 1953 року - у Луганській області. Трудився головним агрономом радгоспу "Червоний прапор" Перевальського, директором радгоспів №123 Старобільського, "Слов’яносербський" Слов’яносербського районів.

У грудні 1966 року обирається головою Слов’яносербського райвиконкому, з 1974 по 1988 рік - перший секретар Слов’яносербського райкому Компартії України.

Саме в ці роки під керівництвом В.П.Чепурного район формувався, будувався, створював і множив свою славу. Високі врожаї зернових культур, овочів, рекордні надої молока, стабільні показники по видобутку вугілля, перевезенням народно-господарських вантажів, будівництву виробничих і соціальних об'єктів - ось далеко не повний перелік того, чим прославилася Слов’яносербщина в 80-і роки.

У цей час виросло, пройшло безцінну школу керівництва, школу роботи з людьми ціле покоління господарників, які й сьогодні черпають сили із цього джерела виробничого й життєвого досвіду.

Трудові досягнення В.П.Чепурного відзначені високими державними нагородами - трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом "Знак Пошани", багатьма медалями. Він «Почесний громадянин» Слов’яносербського району.

Новохатко Михайло Никифорович.

Народився в Слов’яносербську в багатодітній родині безземельних селян. З 1923 по 1939 рік на партійній роботі. В 1930 році закінчив філософське відділення Московської Академії виховання ім. Крупської. Після навчання служив у рядах Радянської Армії. З 32 років військової служби 25 присвятив справі підготовки кадрів - був викладачем Військово-Політичної Академії.

Активний учасник Великої Вітчизняної війни, був військовим комісаром. Пізніше протягом 17 років очолював кафедру Бронетанкової військової Академії ім. М.В.Фрунзе. Кандидат філософських наук. Після виходу у відставку, продовжував виховну роботу з молоддю.

Михайло Никифорович був людиною розумною, працьовитою, напрочуд скромним, вимогливим і мудрим педагогом. Завжди уважний до рідні і близьких, постійно підтримував зв'язок із своєю батьківщиною – Слов’яносербськом.

Корсун Леонід Ілліч.

Народився в Слов’яносербську в 1922 році в родині робітника. Батько його був одним з перших голів колгоспу "Червона нива" на х.Ящиково. Після закінчення школи за рекомендацією райкому комсомолу працював у Слов’яносербській газеті "Шлях колгоспника". У Червоній Армії з 1939 року, війну пройшов від першого до останнього дня. Нагороджений трьома бойовими орденами, 14 медалями.

В 1949-1950 роки - редактор Зеландско-Астраханської, Сватівської, Кремінської районних газет. Друкувався під псевдонімом Л.Степовий, О.Кононенко, Радченко, Семен Величко. Відомі його нариси: "Рота особливого призначення" про старшого лейтенанта Віктора Гончаренко із села Хороше, "Заступник політрука" - про Мішу Стояна із Зимогір’я , комсомольцях, які добровільно пішли на фронт, першими прийняли бій на границі нашої держави 22 червня 1941 року, до кінця випили чашу військового лихоліття й загинули за незалежність Вітчизни.

Л.І. Корсун за журналістську роботу нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора й "Знак Пошани". Він лауреат премії Союзу журналістів СРСР, обирався делегатом 4-х з'їздів Спілки журналістів України.

У районному, краєзнавчому музеї зберігається добірка нарисів, фейлетонів, інших матеріалів талановитого журналіста.

Шевченко Анатолій Михайлович.

Народився в 1939 у с. Попасна Попаснянського району Луганської області. Після закінчення в 1961 році агрономічного факультету Луганського сільгоспінституту почав працювати в Луганській обласній дослідній станції агрономом-насіннєводом, молодшим, а потім старшим науковим співробітником, завідуючим групи первинного насінництва. З 1977 р. - завідувач лабораторії селекції бобових культур, завідувач відділу селекції.

В 1991-1992 рр. очолював Український науково-дослідний інститут селекції й генетики ім.Юр'єва, а потім кафедру селекції й захисту рослин Луганського сільгоспінституту. У цей час працює завідуючим відділом селекції Луганського інституту агропромислового виробництва.

Шевченко A.M. автор нового напрямку в селекції й ряду високопродуктивних сортів гороху підвищеної технологічності, які вирощуються в країнах ближнього й дальнього зарубіжжя.

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора й "Знак Пошани". Його роботи відзначені медалями ВДНГ СРСР і УРСР. Шевченко A.M. лауреат Премії Ради Міністрів СРСР, Заслужений діяч науки й техніки України.

Доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент Російської академії наук, дійсний член Української академії аграрних наук Шевченко A.M. опублікував більше 200 наукових праць.

***

Станично-Луганський район

Греков Петро Матвійович.

Генерал-майор, кавалер ордена св. Георгія IV та III ступенів, нагороджений орденами св. Анни І та ІІ ступенів з алмазами, св. Іоана Ієрусалимського з алмазами, св. Володимира ІІ та ІІІ ступенів, а також баварським орденом св. Максиміліана Йосипа, золотим хрестом «За взятие Очакова» та золотими шаблями «За храбрость». У 1812 році активну участь у військових бойових діях приймали донські козаки під керівництвом отамана Платова, серед них і був Греков Петро Матвійович. У 1812 році генерал Греков очолював 10 донських полків. Відомість  у світі П.М. Греков набув під час закордонних походів російської армії у 1813-1814 роках за битви під Кольбергом, Левенбергом й Лейпцигом, а при атаці Парижу сам очолював полк.

Носіков Григорій Сидорович.

Бомбардир Донської козачої батареї. Повний Георгіївський кавалер. Для довідки: Відзнака Військового ордена Св. Великомученика та Побідоносця Георгія. Був заснований у 1807 році. З 1913 року називається Георгіївським хрестом. Нагороджувалися унтер-офіцери та солдати (козаки) «за выдающиеся подвиги храбрости и самопожертвования, против неприятеля в бою оказанные».

Рябов Сергій Степанович.

Повний Георгіївський кавалер.

Герої Радянського Союзу.

Мостовий Григорій Порфілович (смт. Петрівка)

Гейбо Йосип Іванович (с. Валуйське)

Золкін Андрій Матвійович (с. Чугинка)

Букаєв Іван Прокопович (Станиця Луганська)

Водолазкін Микола Степанович (радгосп «Індустрія»)

Родченко Валентин Пилипович.

Капітан  льодоколу «Михаил Сомов», Герой Радянського Союзу.

Балабуєв Петро Васильович.

Герой Соціалістичної Праці, Герой України, генеральний конструктор  АНТК ім. Антонова.