Розкидані їхні кісточки були скрізь — і по бур’янах, і по дорогах, і в полі.

Ямборська Олександра

 

Ні труни, ні хрестів. І ні тризни!

Прямо в яму. Навіки-віків!

ЧОРНА СПОВІДЬ МОЄЇ ВІТЧИЗНИ.

І її затамований гнів.

 

Ні віночка, ні навіть барвінку...

Наче падалиць — під вітрюган!

То ПРИЧАСТЯ ТВОЄ, УКРАЇНКО! УКРАЇНЦЮ,

ЦЕ ТВІЙ ТАЛІСМАН.

 

Ні могили, ні хресного знаку.

Щоб нам пам’ять розтерти на дерть!

ЦЕ ТОБІ, УКРАЇНО, ПОДЯКА!

Щоб на всі покоління. УЩЕРТЬ!

 

Меню-33

Треба пригадати страшне

“меню” тих років, показувати

ту “їжу” дітям.

Дідусенко Іван

 

Їли пуголовків...

І котів.

Тільки їх дуже скоро не стало.

Рятувався усяк, як хотів.

Пощастило найбільш коновалам.

 

Їли юшку з сухих ремінців!

І калачики хресного болю.

Гороб’як їли.

І горобців.

Лободу із торішнього поля.

 

Їли малясу. І макогона.

Їли вику.

І мотлохи снів.

І плакати, що пухли червоним.

Не дай, Боже, щоб хто їх ще їв!

 

А макуха з чужого млина

Пахла соняхом бувшого раю.

Їли попіл свого зерна.

І луну із майбутніх врожаїв.

 

Найщедріше солили журу.

Бо ні “Аміню”, ні “Алилуя”.

Вперше гризли кленову кору.

І останній раз — землю сирую.

 

Зняті з хреста

Я зустрічав дев’яту весну, був як з хреста знятий.

Мати стогне, а потім до мене тихо

і благально: — “Синку, як виживеш, то

розкажи про це”

Силка Петро

Зняті з хреста...

Не уперше й не вдруге!

Довго живемо. А наче й не жив.

Мамині очі. Під знаком наруги!

— Синку, як виживеш, все розкажи.

 

Мусить же бути та правдонька біла.

Щоб не ятрилася чорна трава!

Як мордували і душу, і тіло...

Вслухайтесь, стогін ще досі в ровах.

 

Бачите, камінь зітерся на порох.

Ідуть по ньому ще наші вози.

Гупає всепоглинаючий морок.

Тільки хитаються вже терези.

 

Стрілка барвінку...

Усе вона знає.

Зважить і стогін сумної ріки.

По-християнському, може, звичаю

Ще поховаєте наші кістки.

 

Треба ж відправити Страдницьку Тризну.

І поділить поминальні коржі.

Сиве благання Вкраїни-Вітчизни: —

Синку, як виживеш,

ВСЕ РОЗКАЖИ.