Ніхто не прийде , не спита

Чом пів села в одній могилі,

І ні горбочка, ні хреста ?

Прости нас, пам’яте, прости!

( В. Сапон)

 

Голод – не таке вже й рідкісне явище. Засухи й тривалі заливні дощі зводили нанівець хліборобську працю, починалися голодні роки.

 

1933-й рік в Україні не віщував голоду. Урожай був середній, вродили й присадибні ділянки. Біда нагрянула раптово. У людей відбирали хліб, весь до останньої крихти, не залишаючи навіть дітям, якби не благали матері.

 

На багатьох чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді місяці не було чого їсти. Почався голод. Великий. Страшний. Пішов голод і степами. І перед ним не зачинити дверей, ні зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерій.

 

На жаль, у нашому селі не залишилося живих свідків того страшного часу. Але все ж таки хочу привести декілька фактів про той страшний час.

 

Так А. Кучерук із села Судачівка Житомирської області пригадує про весну 33 – го року: „ Діти не бігають, а сидять по дворах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними. Голова велика, похилена до землі.

 

А ось що згадує Г. Гура з Луганської області. Одного зимового дня вона зайшла до хати своєї знайомої. На підлозі сиділа опухла від голоду жінка, тримаючи в роті свою праву руку. Побачивши дівчинку, вона витягла з рота руку.

 

Жінка обгризла пальці до кісток. Страшно навіть уявити.

 

А скільки зафіксовано фактів людоїдства? Таке траплялось і у нашому районі. Жах. Мороз виступає на шкірі, але все це було . це ввійшло в нашу історію. І нікуди від цього не дінешся.

 

Коли злетимо у думці над Україною , то побачимо, що вона, як не яка інша земля, густо вкрита могилами. Україна - то велика могила , в якої не має ні кінця, ні краю. Ніхто не спроможний виміряти її глибину, і копають нам її протягом століть чужі і свої. Копають і закопують нас мільйонами, серед них і вісім мільйонів заморених голодом. І серед них ті, які могли стати великими вченими, поетами, хліборобами і не стали ними.

 

Тож хай їм земля буде пухом, а пам’ять про них залишиться серед живих.

 

О, як же ти не вмерла, Україно,

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно, -

Й ніхто за це ні в кого не спитав ...