Є трагедії, які не можливо стерти з пам’яті цілої нації ні через сто, ні через двісті, ні через триста років, бо згадка про них передається від покоління до покоління. Чорним полотном споминів назавжди розтягнувся над українським народом і голодомор, організований радянським урядом. Ще й досі історики не можуть визначити остаточно, скільки ж людських життів забрала страшна зима тридцять третього – чи то сім мільйонів, чи то десять.

 

Але чи не найбільшою трагедією можна вважати життя тих людей, які поглянули в очі смерті, але оминули її. Вони бачили як помирають їхні близькі, але нічого не могли зробити. Діти втрачали батьків, сестер, братів, а батьки – дітей. В знак пам’яті про всіх померлих 2008 рік оголошено роком пам’яті жертв Голодомору.

 

Цей голод був штучним. Він був зроблений для того, щоб зламати опір селянства колгоспній системі. За наказом Сталіна весь урожай 32-го року було вивезено, забрано посівний фонд. Також створювалися групи активістів, які ходили по хатах і забирали харчі. Люди ховали їжу за іконами, заривали в землю і навіть ховали у колодязях. Іноді це допомагало врятуватись. На полях почали з’являтися селяни. Вони збирали колоски, щоб якось прогодуватись. Ось яка була реакція Сталіна: 7 серпня 1932 року був виданий закон, який в народі називали «Законом про 5 колосків». За збір колосків передбачався розстріл або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. За 5 місяців 1932 р. було засуджено 55 тис. чоловік, у тому числі присудили до розстрілу 2,1 тис. чоловік.

 

Ось що розповідала моя знайома бабуся про голодомор: «Людям нічого було їсти. Їли будь-що: траву, кору дерев, жолуді, ягоди, корінці, комашок. Траплялись випадки канібалізму. Людей, які помирали, складали усіх в одну яму.

 

У нашій сім’ї померли всі, крім мене, моєї сестри і матері. Страшно згадати, як весь час хотілось їсти, всі люди були пухлі. Коли наша мати бачила, що хтось з її дітей вже не виживе, то його не годували зовсім, щоб вижили інші – сильніші. Так робили всі бідні люди, таке було страшне життя».

 

Так, це було жахіття. Голодомор спричинив велику смертність населення, особливо дітей і старих. Села обезлюдніли. У деяких населених пунктах над сільрадою вивішували чорні прапори: це означало, що жителів тут більше немає.

 

Голодомор був справжнім геноцидом українського народу. Це – трагедія, бо люди гинули ні за що. Ми повинні пам’ятати про цю страшну подію і вшановувати пам’ять померлих.