Ямборська Олександра

 

 

Дослідники голоду 1932 - 1933 р. аби з'ясувати його причини і наслідки вживають різні за своїм інформативним значенням терміни:  „ голод” ,” голодомор”, „ людомор”, „голодне лихоліття”, „ голокост” , „великий голод” тощо.

 

Образними і водночас публіцистично гострими є визначення – „ штучний” , „ наперед спланований голод” , „ терор голодом” , „ народовбивство”, „навмисний”, „свідомий”. Вони мають право на існування, але належним чином не відтворюють суспільно – політичного та морально – правового аспекту страхітливих подій.

 

Це терміни – своєрідні історичні ”жахізми”, а не повні неологізми. Їх можна по – різному тлумачити. Скажімо, голод означає відсутність їжі, потяг до їжі , тобто потребу людського організму.

 

В Україні якщо всебічно проаналізувати соціально – економічні та політичні причини голоду, було вчинено акт геноциду.

 

Що означає цей термін і коли він з'явився? Дослівно геноцид означає вбивство роду чи племені. Дехто з істориків називає трагічні події 1932 – 1933 р.- селяноцидом, тобто вбивство селян штучним голодом. І таке визначення є науково обґрунтованим.

 

Термін геноцид з'явився після Другої світової війни як категорія міжнародного права. Зокрема 9 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила „ Конвенцію про запобігання і покарання за злочин геноциду”. Своєї юридичної цінності вона набула 9 січня 1951р. Сторони, які підписали Конвенцію, дійшли висновку, що геноцид в усі часи завдавав людству великих втрат. Ще 8 серпня 1945 р. уряди Франції, Великобританії, США та СРСР ухвалили положення про покарання за злочини проти людства: вбивство, винищення, взяття у рабство, депортацію та інші антигуманні акції, що були вчинені проти цивілізованого населення, або ж переслідування за політичні чи релігійні переконання.

 

Найбільш вичерпне визначення геноциду подано у Конвенції 9 грудня 1948р. Це будь – які свідомі дії, спрямовані на повне або часткове винищення національної, етнічної, рисової чи релігійної групи.

 

Зарубіжні дослідники голоду в Україні давно з'ясували і юридично обґрунтували той факт, що в українському селі упродовж 1932-1933р. було вчинено акт геноциду. Зокрема у 1988 -1989р. діяла Міжнародна комісія для розслідування причин і наслідків голоду в Україні. До її складу входили провідні юристи світу, які брали участь у засіданнях Нюрнберзького судового процесу над нацистами. Вони дійшли висновку, що в Україні було вчинено акт геноциду. На жаль, комісії бракувало справжніх історичних доказів злочину, оскільки вона не мала нових архівних свідчень.

 

Фізичне знищення та духовне покріпачення селян розпочалось відразу після жовтневого перевороту у 1917 р., насильницьке позбавлення українців власної держави, військове приборкання антирадянських збройних виступів селян, голод 1921-1923 р. р. , часткове голодування 1924р. і 1928р. Однак свого найжахливішого апогея терор досяг у 30х роках. Він став масовим, глобальним, а його жертвами стали мільйони селян України.

 

Фізичну розправу над селянами комуністична партія виправдовувала доцільністю проведення суцільної колективізації, тобто так званою соціалістичною реконструкцією сільського господарства. Насправді мета і завдання масового створення колгоспів були дещо іншими. А саме – подолання зернової проблеми за короткий відтинок часу. Ми знаємо соціально – економічні наслідки цього жахливого експерименту. Суцільна колективізація – це процес масового створення колгоспів шляхом усуспільнення основних засобів виробництва у селянському господарстві.

 

Колективізація викликала у селян природний спротив, оскільки вони прогнули іншого - самостійності господарювання. Загальноукраїнського руху опору не було, тому що селян штучно поділили на соціально протилежні групи – бідняків і куркулів, зіткнувши іх між собою.

 

Їх насильно об'єднали у колгосп, які нагадували тоді своєрідні резервації і заклади колективного перевиховання українських хліборобів.

 

Селяни чинили опір насильницькому усуспільненню. Цей опір був природною реакцією на свавілля уповноважених. Він мав різні форми: волинки, відмова від колективного виходу у поле, повернення худоби з колективів, озброєний опір, масові виступи. Селяни масово виходили з колгоспів, до складу яких вони примусово записані. Масовий вихід селян з колгоспів припала на осінь 1932р., коли хлібозаготівлі залишали господарства без зерна. Селяни вимагали повернення майна, худоби, але правління колгоспів відмовляло щоразу, що викликало гнів та обурення.

 

Уряд знав, що селяни виявляють протест, а відтак вжив додаткових репресивних заходів. Для забезпечення „ успішного проведення колективізації і прискорення темпів хлібозаготівель з'явився цілий комплекс репресивно – каральних заходів: масове розкуркулення, конфіскація майна, арешт, ув'язнення, розстріл.

 

Водночас зі своєю лінією на колективізацію Москва розпочала у 1929 р. широкомасштабну кампанію проти всього, що могло вирізнити Україну як окрему націю, починаючи від знищення українських наукових і культурних організацій і інститутів і кінчаючи арештами, стратами і засланнями до концтаборів усіх тих, хто посмів піднести голос в оборону українського самовизначення і самобутності.

 

Голод в Україні 1932-1933р.р. був політичним голодом. Сталін зі своїми однодумцями використав як спосіб підкорити собі українське селянство.

 

У 1932р. погодні умови склалися сприятливі, й хліб в Україні вродив. Але становище в країні було катастрофічним, тому партійне керівництво прийняло рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у населення.

 

Отже в Україні відправлено з Москви та Ленінграда так званих десятитисячників, кримінальних злочинців і морально негідний елемент. Як дикі звірі, бродили вони в пошуках хліба, пробивали залізними щупами підлоги, печі, стіни, скопували городи, сади, витягували їжу з печі, забираючи останній кусень із рук вмираючої дитини.

За кілька місяців надзвичайної комісії вибрали з сіл усі запаси зерна. Деякі селяни накладали на себе руки. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років.

 

7 серпня 1932р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності» , яку народ прозвав декретом про «п'ять колосків». І почав масовий забій людей, безкарний глум над селянами, особливо над дітьми. Відомі факти, коли дітей забивали насмерть прямо на полі, за кілька зернин , які вони знаходили. А охоронці пояснювали свої вчинки тим, що « боролися з розкрадачами соціалістичної власності».

 

Жертвами терору були не тільки селяни, а й керівники колгоспів, голови сільських рад, секретарі райкомів партії, голови райвиконкомів. Їх судили за невиконання хлібозаготівельних планів.