Ідея суцільної колективізації та ліквідації куркульства передбачала організацію регулярних-щорічних заготівель хліба, м’яса та інших сільгоспродуктів, які виробники - колгоспи і колгоспники, а також одноосібні господарства, поки вони ще існували, зобов’язані були здавати державі. План хлібозаготівлі, її норми, строки здавання визначали центральні органи партії і держави. Прагнули якнайшвидше досягти цього, вони визначили норми заготівлі свавільно. Норми ці були непосильні для селянства і нереальні.

 

1 лютого 1930 р. ЦВК і РНК СРСР дозволили місцевій владі використовувати всі необхідні заходи по боротьбі з куркульством аж до повної конфіскації майна. Інакше кажучи, влада санкціонувала експропріацію селянина-одноосібника і тим самим прирікала його на голодне існування [41; 62].

 

Заготівлі з урожаю 1931 р. тривали аж до весни 1932 р. Заготівельники тоді вимели у селян геть усе. А 3 конференція КП(б)У в липні 1932 р. підтвердила розмір хлібозаготівель в Україні на цей рік – 356 млн. пудів хліба.

 

Не рахуючись з катастрофічним падінням життєвого рівня селян і загрозою масового голоду, явних ознак якого не можна було не бачити вже на початку 1932 р, керівництво країни і республіки вимагало безумовного виконання завдань з хлібозаготівель. Складається враження, що доля мільйонів приречених на загибель людей їх мало цікавила [36; 219].

 

“За вказівкою з центру,- згадує І.К. Василенко зі Старобільщини, - все зерно, кукурудза, просо та інше, вирощене селянами як у колгоспі, так і у власному господарстві, було вилучено до зернинки і вивезено в засіки держави. Займалися цим спеціально створені продовольчі загони, які примусово вилучали у сільського населення всі запаси вирощеного. Це було жахлива трагедія для всього населення. Люди плакали, впадали в істерику, знаючи, що на них чекає неминуча голодна смерть... ”[26; 3].

Архівні документи тих років зберегли багато протоколів засідань сільських рад, в яких йшла мова про хлібозаготівлі. Так, в протоколі засідання правління артілі ім. 13-річчя Жовтня на Луганщині від 3 серпня 1931р. Вказувалося: “Хлібозаготівлю треба виконувати, план треба прийняти, але якщо ми дамо, то самі будемо просити” [14; 343].

 

Як зазначалося в одному з документів, під час хлібозаготівель робилась ставка на “максимальне поширення масової політичної роботи серед бідноти та середняків”¹⁰ як протидію “кулацькому елементу” на селі.

 

Протягом 1930-1933 рр. плани хлібозаготівель в Україні не виконувалися, загальна кількість зібраного хліба рік від року зменшувалося. Як зазначалося в кореспонденції газети “Комуніст” від 15 жовтня 1930 року-темпи хлібозаготівель у Старобільському районі були цілком незадовільними. На 15 жовтня район виконав 85% річного плану. Далі називають колгоспи (колгосп ім. Леніна, Підгорівський, Полтавський, Чмирівський, ім. Лібхнехта), які до зазначеного часу не здавали “всіх своїх товарових лишків”. План хлібозаготівель по колгоспу “Карла Маркса” с. Лізіно Новопсковського району виконано було на 60,3%. В с. Целуйкове того ж району хлібозаготівлі по артілі були виконані на 62,9%, одноосібні господарства, -на 47,8% . [36; 223].

 

Згідно кореспонденції погано виконувався по Старобільскому району план хлібозаготівель по індивідуальному сектору. На 15 жовтня серед одноосібників було заготовлено лише 35% планової кількості. Причина такої ситуації в районі пояснювалася “млявістю у хлібозаготівельній роботі” збоку сільради, комнезамів та уповноважених райвиконкому, крім того, не живалися рішучі заходи, щоб “примусити куркульського – заможницькі господарства виконати тверді завдання”. [14; 242].

 

Зрив планів хлібозаготівель відбувався ще й тому, що норми заготівель об'єктивно були нездійсненними, і тому, що певна частина селянства, і не тільки одноосібного, чинила спротив нерозумним вимогам держави. У цих умовах заготівлі можливо було проводити лише примусом, що держава і здійснювала. Вона обрушила на всіх селян, що не виконували плани заготівель хліба та інших продуктів, шквал різноманітних примусових заходів, притягаючи їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.Наприклад, 12 січня 1930 року відбувався суд над громадянами с. Парасковіївки Гришинського району Артемівського округу - Труфановим Яковом Петровичем, Перепечаєнко Павлом Івановичем та Перепечаєнко Леонтієм Івановичем. Слід зазначити, що у братів Перепечаєнко було конфісковано та продано майно за невиконання хлібозаготівель ще у 1929 р.

 

Вище зазначених громадян було звинувачено у здійсненні терористичного акту над представниками радянської влади на селі. Згідно вироку, 29 жовтня 1929 р. Труфанов прийшов до сільради у нетверезому стані та намагався побити секретаря сільради. Т.Терещенко, при цьому він кричав: “Гадів – комуністів перевішаю! Ви грабуєте селян, забираєте хліб та майно”. Труфанова підтримали Перепечаєнеко П.І. та Перепечаєнко Л.І.

 

За скоєний “злочин” цих громадян позбавили волі строком на вісім років кожного з конфіскацією майна. На підставі 33 ст. Карного кодексу всіх трьох засуджених було визнано суспільно небезпечними для даної місцевості та після відбування покарання виселити за межі Артемівського, Сталінського та Луганського округів строком на три роки [6; 128].

 

З примусових заходів під час хлібозаготівельних компаній на Луганщині застосувалися: бойкотування кулака, виключення його зі складу пайщиків потреб кооперації; достроковий збір з господарств, які мають хлібні лишки, кредитів, отриманих від сільськогосподарських кредитних товариств; порушення кримінального переслідування, тих хто приховує лишки зерна. [14; 89].

 

Протоколи засідань сільрад переповнені описами реквізованого майна громадян, які не змогли виконати план м'ясо- та хлібозаготівлі. Багато з них були віддані під суд. Так, у громадянки Волковської, жительки Байдівської сільради Старобільського райвиконкому, було вилучено майно на суму 564 карбованці, а у громадянки Стукало – на 980 карбованців. Далі подається і характеристика господарства середняка Стукало: “До революції і після мав середняцьке господарство: пару волів, корову, сім овець, дві свині; наділ 9 десятин. За невиконання контракції позбавлений виборчих прав судом. За невиконання хлібозаготівлі позбавлений волі на півтора роки” [13; 5].

 

Дуже часто за саботаж хлібозаготівлі та нездачу державі зернохліба селян виключали зі складу членів сільради. Наприклад, на засіданні президії Шульгінської сільради Старобільского району було прийнято рішення – виключити зі складу членів сільради – Білашевського Панаса Івановича, одночасно накласти на нього штраф за розрахунком незданого ним жита в кількості 60 пудів по ринковій ціні 300 крб. з центнера. Аналогічне рішення було прийнято по відношенню до Шевченко Петра Савича та Трощія Івана Романовича ” [14;547].

 

Під час хлібозаготівельних компаній посилився тиск і на заможних селян, або “куркулів”, тому що невиконання хлібозаготівельного плану вважалось витівкою “кулаків”, з якими треба боротися всіма можливими засобами, включаючи “продовольчі штрафи”. Часто штрафи мали руйнівний характер і прирікали селянські сім'ї на злиденне життя. Наприклад, Залиманська сільрада Рубежанського району оштрафувала бідняка за невиконання контрактації на 150 карбованців. Для оплати боргу були продані його корова, кінь, вівці, сільськогосподарський реманент. Кременська сільрада за невиконання агромінімуму наклала на Івана Чорнобоя штраф у 10 карбованців. Для стягнення боргу продали його коня за 100 карбованців і всі гроші зарахували в бюджет сільради[36; 218].

 

По відношенню до заможницьких господарств розробляли індивідуальні плани хлібозаготівель.

Про проведення плану хлібозаготівель до кулацько-заможницьких господарств по Старобільській окрузі.¹¹

 

№	Назва району	Кількість кулацьких господарств	% охоплення господарств планом
1.	Біловодський	1255	10,31
2.	Білокуракінський	757	9,54
3.	Білолуцький	461	8,28
4.	Марківський	965	12,28
5.	Міловський	680	10,91
6.	Містівський	505	10,66
7.	Н.Айдарський	755	8,85
8.	Осинівський	759	10,11
9.	Олександрівський	694	13,07
10.	Старобільський	832	8,19

 

Отже, з таблиці видно, що найбільше було охоплене планом хлібозаготівель заможні господарства в Біловодському (10,3%),Марківському(12,28%), Міловському (10,91%), Містівському (10,66%), Осинівському (10,11%), Олександрівському (13,97%) районах. Необхідно зазначити, що кількість кулацьких господарств по Старобільській окрузі не відповідала відсотку охоплення хлібозаготівельним планом цих господарств.

 

Під час хлібозаготівель застосовувалися різноманітні методи збору хліба та інших продуктів з боку органів влади, причому ці методи, по-перше, охоплювали всі верстви населення, по-друге, мали характер грубого порушення прав людини, як-то погрози, арешти, побиття.

 

Так, у зверненні до Голови старобільського Окрвиконкому повідомлялось про випадки, з боку представників низових органів влади, адміністративного свавілля, пов’язаного з заготівлею хліба.

 

Наприклад, в с. Голубівці Мостівського району комісія під керівництвом члена сільради Гребенюка викликала о 21 годині до сільради громадянина Сухіну й наказала йому вивести 40 пудів хліба, а коли він відмовився, то Гребенюк почав лаяти його брудною лайкою та намагався вдарити Сухіну кулаком по голові. На другу ніч Сухіну знов викликали до сільради вже інші особи й почали чіпляти на нього квитки з різними надписами.

 

В хуторі Романівці, Білолуцького району уповноважений РВК Козлов, проводячи хлібозаготівлю, вживав такі методи: “викликав громадян до сільради, брудно лаявся, пропонуючи вивозити хліб і коли це не помогло, то він примушував бідноту клеїти цим громадянам папірці з надписами: “Куркуль не везе хліба”. Таких випадків під впливом Козлова в хуторі Романівці було до 10-ти.¹²

 По Марківському району громадський оборонець, що був відряджений нахлібозаготівлю, лазив по горищам та шукав хліб.

В Олександрівському районі примушення здачі лишків хліба проводилось при допомозі такого метода, як “викурювання”, який полягав в тому, що “.. 10, 15 або 20 чоловік заходять в будинок до громадянина і пропонують вивозити лишки хліба й коли це не дає ніяких наслідків, то всі відразу починають палити цигарки з махорки й є випадки, коли від такого накурювання люди падали, як непритомні”¹³.

 

А в с.Боровеньки Ново-Астраханського району уповноважений РВК Мельніков ставив до стіни громадянина Каліту Степана Івановича інсценуючи розстріл, допитуючи : “де схоронив хліб”¹⁴.

 

Василенко І.К., свідок голодомору у с.Калмиківка Старобільського району, згадує: “Продзагони з озброєною охороною ходили по хатах, вилучали продукти, шукали їх у сараях, на горищах, навіть в буравчиках димохідних труб та в інших місцях селянського подвір’я”[26; 4].

 

Однією з причин незадовільного перебігу хлібозаготівель, на думку керівництва, було застосування по відношенню до “куркулів” бідняцької шкали.

 

Так, у с. Караяшник Старобільського району куркуля Куліша оподаткували на 23коп., а куркуля Бондаря – на 4 крб. 38 коп. [14; 242].

 

А в Білолуцькому районі Райвиконкомом навіть було перевірено торгові листи “по продажі майна за нездачу лишків зернохліба куркульських господарств”. До Старобільського ОВК’у повідомлялося, що при перевірці було виявлено припущення зниження цін при продажу майна по таким сільрадам: Литвинівська; Ново-Білянська; Можняківська; Павленківська; Шарівська та Березівська. Як зазначається в документі “сільради продавали майно з прилюдних торгів по дуже низьким цінам від риночної ціни”. Також було запропоновано, після перевірки, з роботи знову “перепродажу майна”¹⁵.

 

Коли починаються компанії з хлібозаготівель торгівлю сільськогосподарськими продуктами (і особливо зерном) було заборонено. Тих селян, які намагалися хоть щось продати з свого господарства, відповідні органи затримували і пропонували “добровільно” не тільки віддати продукти, а також здати лишки зернохліба.

 

Про це свідчить “Звернення до голови Старобільського ОВК” від 30 січня 1930 року. В цьому документі маються відомості, які підтверджують вище зазначену ситуацію на селі, а саме: „...в с. Лимані Старобільського району був виставлений пост, який затримував громадян, що везли хліб та інші речі на базар та повертали їх назад. Затриманий був громадянин с. Лиман Холодняк Федір Несторович, який віз 7-1/2 пудів пшеничного борошна. Коли Холодняк повернувся додому, то його викликав Уповноважений РВК Трубачев і запропонував вивести хліб – 50 пудів, погрожуючи в іншому разі вислати з округи на 5 років та позбавити виборчих прав”¹⁶.

 

Таким чином, з упевненістю, можна сказати, що в ході хлібозаготівельних компаній важливими були результати, а не наслідки і центральне керівництво не турбувало, які методи застосовувала місцева влада, вона лише вимагала безумовного виконання обсягів хлібозаготівель, тобто незважаючи ні на що, через голод, масове вимирання селян.

 

Безумовне виконання планів хлібозаготівель мало жахливі наслідки для українського села. Наприклад, як зазначалося у “Відчіті про хід хліба заготівель” від 27 квітня 1930 року загальний план заготівель хліба, Старобільщиною по стану на 1 квітня 1930 р., виконано зі значним перевищенням, тобто: на 127,2%¹⁷.

 

Далі, в документі, відмічено: "Зазначене виконання пройшло за умов великого напруження сил та засобів місцевих окружних та районних організацій, а також і активної участі сільської бідноти”. Було вказано, що: “Організаційно - роз’яснювальну компанію про хлібозаготівлі та здачу лишків хлібу державі, на Старобільщині було проведено так, що кожний колгосп, кожне індивідуальне господарство, виконали свої зобов’язання частково навіть, за рахунок того, зерна, що його повинно було залишити на посів та харчування”. В результаті такого виконання плану хлібозаготівель на селі склалася криза харчування та спостерігалися випадки напівголодного існування окремих колгоспів та індивідуальних бідняцьких господарств.

 

Наслідком такої ситуації на Старобільщині став зрив заготівель продукції сільського господарства, як-то: сало, яйця, птахи, - які, через відсутність хліба, “в підвищеному розмірі споживаються самим населенням та тим самим скорочується їх товарність"¹⁸. Подібні випадки траплялися і в інших районах Луганщини.

 

Зібраний хліб, до того як його відправляли за місцем призначення, мав зберігатися на території артілей та колгоспів. На початку січня 1930 року до всіх Окрвиконкомів була надіслана телеграма голові Раднаркому т.Чубаря “Про заходи, щодо охорони та переховування зернохліба на склепах”.

 

Згідно з його наказом Старобільський Райвиконком повідомляв: “ ... На протязі всього часу по проведенню різних компаній і в справі охорони хліба від шкідницьких дій з боку контрреволюційного елементу. На всіх склепах, де тільки зсипався заготівельний хліб, завжди виставлялися вартові, висилалися сільськовиконавці... Догляд за охороною хлібних склепів також покладався на актив села.”¹⁹

Продовольча розкладка та інші надзвичайні заходи довели до дезорганізації і кризи сільського господарства, створили великі труднощі в становленні та розвитку колгоспів. Змушені ходити на роботу без оплати, селяни тільки робили вигляд, що працюють. Це ж була праця гірша від рабської. Втрати під час вирощування, збирання і перевезення врожаю зросли до потворних розмірів. Є кілька оцінок втрат з урожаю 1931 р. Вони становили до 200 млн. пудів, тобто половину річного продовольчого фонду сільського населення України. Втрати з урожаю 1932 р. Залишаються невідомими, але Сталін у розмові з іноземними кореспондентами підтверджував пізніше, що вони більші, ніж з урожаю попереднього року [24; 38].

 

В листі заступника голови Раднаркому УСРР О.К. Сербиченко про стан хлібозаготівель у Троїцькому, Сватівському, Білолуцькому та Старобільському районах від 25 липня 1932 р. Відмічалося, що “ на скошених полях втрати цього року, не зважаючи на вжиті заходи, будуть більше за торішні.” Про це свідчила безліч колосків, які впали, “ і мені особисто, - пише О.К.Сербиченко, - доводилося збирати на квадратному метрі від 30 до 50 колосків ”.

 

У листі вказувалося, що для ефективності хлібозаготівельних планів притягували до збору колосків дітей, а у вільний час – жінок; з метою запобігти крадіжці хліба у вище згаданих районах створювалися інститути об’їждчиків.

 

Сербиченко зазначав і негативні фактори у хлібозаготівельних компаніях цього періоду, а саме : "Відчувається явна нестача горючого та мастила; відсутність щоденних зводок про перебіг косовиці; організація місць обмолоту - токів - достатньою мірою не проведена".

 

"Звертає на себе увагу, - пише Сербиченко, - велика засміченість хлібів. За конкретний приклад може правити Сватівський район, де пшениця в ряді місць не була скошена, бо стан полів не дає підстав одержати при збиранні 3-5 пудів хліба з гектара".

 

На думку Сербиченко справжньої масової роботи для підготовки колгоспника і індивідуальника до питань збирання хліба і виконання плану хлібозаготівель не було проведено, що також було причиною низьких показників хлібозаготівель по районах Луганщини [6;216].

 

Створений інститут об'їждчиків був не єдиним нововведенням під час хлібозаготівель. В 1929 році починається масова мобілізація партактиву на село. Як зазначалося в постанові "Про хід хлібозаготівель за новими методами". Від 24 червня 1929 року: "Велику роль в проведенні хлібозаготівель відіграла масова перекидка партсил з міста на села. Було проведено масову мобілізацію з окружного та районного активу, а саме: Артемівськ – 390 чол., Луганськ – 400, Старобільськ – 100 ..."²⁰.

 

Всі ці методи та засоби допомагали втілювати в життя нереальні хлібозаготівельні плани. Внаслідок чого осінню 1932 р. становище в сільському господарстві склалося катастрофічне. Шляхом залякування і репресій з червня до жовтня 1932 р. з колгоспів та одноосібних господарств України вдалося зібрати лише 132 млн. пудів хліба [13; 5].

 

Якщо під час "доколгоспівських" хлібозаготівель 1928 - 1929 рр. Примусове вилучення зерна у бідняків заборонялось, бо "таке поводження (адміністрування) робітників міст викликає обурення з боку широких кіл населення і в першу чергу бідноти та середнячества й, звичайно, порушує політичну рівновагу" (про незаконність та несправедливість подібних акцій в принципі вже й тоді мова не велася), то після виселення та арештів найактивніших членів сільської громади в 1929 та 1930 рр. вже ні про які особливо небезпечні акції протесту мови не було. Тепер вже забирали не лише зерно, а й всі інші продовольчі запаси (картоплю, м'ясо, сало), не турбуючись не про яку політичну рівновагу [5; 351].

 

За невиконання планів хлібозаготівель населення продовжували обкладати натуральними штрафами, продавали майно з прилюдних торгів, віддавали під суд.

 

6 жовтня 1933 р Нижньольківською сільрадою за зрив плану по хлібозаготівлі були віддані під суд Полякова Марія, Шевцов Іосів, Калиніна І.Т., Бондарь С.В., Ротова Д.І.. В подібних процесах цього періоду, відчувається і натиск могутньої сили – надзвичайної хлібозаготівельної комісії Молотова, яка діяла з 30 жовтня 1932 р. по січень 1933 р. Щоб виконати заготівельний план, комісія повинна була взяти з селянського сектора 131 мільйон пудів хліба. За три місяці заготівель вона змогла вилучити тільки 89,5 мільйона пудів [19 ;189].

 

Хлібозаготівлі з урожаю 1931 р. послужили безпосередньою причиною голоду в Україні в першій половині 1932 р. тоді кількість хліба, "викачаного" в зимові місяці, становила менше як третину від об'єму, заготовленого влітку й восени. Взимку 1932-1933 рр. було зібрано майже таку саму кількість хліба, що й попередньої зими, але тепер вона становила дві третини об'єму, заготовленого в нормальний час. Те, що вдалося витиснути з українського села таку саму кількість зерна, як і раніше, можна пояснити лише одним: зимові заготівлі вирвали кусень хліба уже з рота голодного.

 

Надзвичайна хлібозаготівельна комісія в Україні не обмежилася конфіскацією зерна. Під диктовку Молотова 18 листопада 1932 р. була ухвалена постанова ЦК КП(б)У, а 20 листопада постанова РНК з однаковими назвами - "Про заходи до посилення хлібозаготівель". Місцева влада зобов'язувалася організувати вилучення в колгоспів, одноосібників та робітників радгоспів хліба, розкраденого під час косовиці, обмолоту й перевезення. Іншими словами репресії проти селянства посилювалися ще більше [ 23;177].

 

З протоколу засідання Шульгінскої сільради від 15 травня 1933р. : "Волошин Р.М. відмовився осінню 1932 року сіяти зерно, неодноразово підлягав репресіям за невиконання хлібозаготівель, заборгованість штрафу 1300 крб., проводив антирадянську агітацію проти хлібозаготівель." Постановили: "... просити президіум райвиконкому вислати його за межі України з конфіскацією майна [13;5].

 

На засіданні правління колгоспу ім.Балицького 20 квітня 1933р. було вирішено припинити видачу хліба в печеному виді. Видавати муку з таким розрахунком : " на робітника рільника 400г. на день; робітнику господарчих робіт 300г.; старим та хворим 250г.; школьникам 300г.; дітям для ясель проводити випічку хліба, установивши норму 200г.; трактористам видавати хлібом по 800г.”²¹

Все вище зазначене призвело до того, що зимою-навесні 1933р. голод на території Луганщини, як і на всій території України, досяг апогею.

 

Голод був безпосереднім наслідком примусової колективізації та сумнівної політики хлібозаготівель.

 

Аналіз архівних документів дає можливість сформулювати наступний висновок – разом з хлібозаготівлями і під їх виглядом було організовано репресивну конфіскацію усіх запасів продовольства, тобто терор голодом. Конфіскація всього продовольства в господарствах селян – боржників по хлібозаготівлям – і є справжньою причиною голодомору в Україні.

 

1.                   Борисова О. Голодомор в Україні – виклик ХХ століття / записав Янкович В. // Луганські вісті. – 1993. - №5. - С.3

2.                   Бут О.М., Климов А.О. Україна в 30-ті роки ХХ століття: навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей університетів. – Луганськ: Альма – Матер – Знання, 2000. – 44 с.

3.                   Высоцкая В. Так был ли голод?// Наша газета. – 1993. – 14 августа. – С.6.

4.                   Голод – геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків: міжнародна науково-теоретична конференція. – Київ, 28 листопада 1998р.: Матеріали, - К.: Вид-во М.П.Коць, 2000. – 536с.

5.                   Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. / Кер. кол. упоряд. Р.Я. Пиріг. – К.: Політвидав України, 1990. – 605с.

6.                   Єфименко Г.Г. Зміна векторів у національній політиці Москви в голодоморний 1933р. // Укр. іст. журн. – 2003. - № 5. – С.25-47.

7.                   Історія звинувачує: Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. // Золоті ворота. – 1933. - № 4. – С.3-168.

8.                    Кравченко Є. Голодомор на Луганщине: архивные документы о голоде 1932-1933 годов // XXI век. – 2001. – 5 декабря. – С.5.

9.                    Колективізація і голод на Україні, 1929-1933рр. / АН України. Інституту історії України та ін.: Упоряд.: Г.М. Михайличенко, Є.П. Шаталіна; Відп. ред. С.В. Кульчицький. – К.: Наук. думка, 1992. – 736с.

10.                 Кульчицький С. Демографічні наслідки голодомору 1933 року в Україні.

Єфименко Г. Всесоюзний перепис 1937р. в Україні: документи та матеріали. – К.: Національна академія наук України. Інститут історії України, 2003. – 192с.

11.                 Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя ( 1919-1928). – К.: “Основи”, 1996. – 396 с.

12.                 Куліш А.Ф. Геноцид. Голодомор 1932-1933. Причини, жертви, злочинці. – К.: “Полтава – 2000”, 2001. – 89 с.

13.                 Лобко С. Голод 1933-го: спогади про трагедію села (Луганська область). // Вісник Старобільщини. – 2003. – 25 липня. – С.2-4.

14.                Марочко В.І. Голод на Україні (1931-1933 рр): причини та наслідки //Проблеми історії України. – К., 1991. – Вип..1. – 90 с.

15.                Мірошниченко І.О. Старобільщина ( історико-краєзнавчий нарис ). – Луганськ: ВАТ “ЛОД”, 2002. – 112 с.

16.                 Международная комиссия по расследованию голода на Украине 1932-1933 годов. Итоговый отчет. 1990. – К.: УкрЦЭНДИСИ, 1992. – 190 с.

17.                 Мейс Е. Висновки та перспективи дослідження голодомору 1933 року // Сучасність. – 1993. - №4. – С.150-154.

18.                 33-й: голод: Народна книга – Меморіал / Упоряд.: Л.Б.Коваленко, В.А.Моняк. – К.: Радянський письменник, 1991. – 584 с.

19.                 Панченко П.П., Марчук В.А. Аграрна історія України: Підручник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 342 с.

20.                 Прах замордованих стукає в наші серця // Вісник Руху, спецвипуск. – 2003. - №11. – С.3

21.                Сафронова І. Голодомор в Україні на початку 30-х років XX сторіччя // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - №1. – С.61-69.

22.                Панченко П.П., Марчук В.А. Аграрна історія України: Підручник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 342 с.

 

 

1.Державний архів Луганської області (Далі : ДАЛО) .-

Р-1186.-Оп.1.-Спр.1054.-Арк.31.

2. Там само. - Спр.1037.-Арк.181а,б.

3. Там само. - Спр.1028.-Арк.131.

4. Там само. - Спр.1060.-Арк.77.

5. Там само. - Арк.46.

6. Там само. - Спр.1054.-Арк.60.

7. Там само.- Р-1186.-Оп.2.-Спр.62.-Арк.17.

8. Там само.- Р-1186.-Оп.1.-Спр.1060.-Арк.8.

9. Там само. - Спр.1034.-Арк.65.

10. Там само.- Р-1186.-Оп.2.-Спр.67.-Арк.67.

11. Там само.- Р-1186.-Оп.1.-Спр.1035.-Арк.35.

12. Там само.- Р-1186.-Оп.2.-Спр.72.-Арк.32.

13. Там само.- Арк.33.

14. Там само.- Спр. 46.-Арк.52.

15. Там само.- Р-1186.-Оп.1.-Спр.1035.-Арк.53.

16. Там само.- Р -1186.-Оп.2.-Спр.69.-Арк.12.

17. Там само.- Р-1186.-Оп.1.-Спр.1035.-Арк.72.

18. Там само.- Арк.73.

19. Там само.- Арк.12.

20. Там само.- Р-1186.-Оп.2.-Спр.75.-Арк.1.

21. Там само.- Р-259.-Оп.1.-Спр.162.-Арк.79.

22. Там само.- Р-1186.-Оп.2.-Спр.69.-Арк.6.

23. Там само.- Р-1186.-Оп.1.-Спр.1035.-Арк.72.

24. Там само.- Ф-4.-Оп.1.-Спр.642.-Арк.13.

25. Там само.- Арк.14.