"… У нас є окремі випадки і, навіть, окремі села голодуючих, однак це лише результат місцевого головотяпства, перегинів, особливо відносно колгоспів. Всілякі розмови про «голод» на Україні треба категорично відкинути."  З листа Генерального секретаря            ЦК КП(б)У С. Косіора Сталіну (25 квітня 1932 р.).

 

Героїчна і водночас трагічна історія українського народу. Давні джерела зберегли гіркі свідчення про голодні лихоліття українського народу. Жахливою подією в історії людської цивілізації постає голод 1932-1933 років.

 

Голод був спричинений насильницькою суцільною колективізацією горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян Україні.

 

Творці голодомору, а це велика армія партійної й державної номенклатури, яка була багатонаціональною за своїм складом, не обстоювали інтересів якоїсь однієї нації, а дбали насамперед про зміцнення економічних підвалин комуністичної імперії.

 

Причиною голоду вважають його штучний характер, походження, тобто свідомо організований тодішнім політичним керівництвом. Існує думка, що голод був наперед спланований задля фізичного винищення саме українських селян.

 

Голод стався внаслідок насильницького запровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві яку українські селяни не сприйняли, ті, що від діда-прадіда займалися хліборобством на власній землі. Дослідники доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли частка селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне - голод в Україні виник не в наслідок стихійного лиха, а був організований штучне. Основною причиною голоду стала розверстка, яку повторно запровадили в січні 1928 долі, офіційно її називали хлібозаготівельним планом. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким поступово стало бракувати все більше хліба. Селяни чинили опір, почали ховати хліб на «чорний день».Уряд вишукував нові форми і методи заготівель сільськогосподарської продукції, щоб забезпечити шалені темпи «соціалістичної індустріалізації». Вихід було знайдено. Майже всі керівники партійних установ дійшли думки, що саме масова колективізація сприятиме подоланню зернової проблеми.

 

Мета масової колективізації це створення декількох десятків тисяч колгоспів замість 5 мільйонів розпорошених селянських господарств, що сприяло б швидкому виконанню хлібозаготівель. Колективізація призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. У 1930 році валовий збір зерна в Україні становив 23 мільйони тон, в 1931 році - 18, в 1932 році - 13. Цього ще цілком вистачало, щоб прогодувати населення республіки, однак союзний уряд продовжував встановлювати для Україні непомірні хлібозаготівельні плани. У1931 році республіканське керівництво звернулося до Москви з проханням знизити планові цифри. Сталін погодився на незначне зменшення плану, але це не могло врятувати ситуацію. Як наслідок, вже наприкінці 1931 долі в Україні почався голод.

 

Голод 1932 1933 рр. для українців був тим же, чим нацистський геноцид для євреїв, або різанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, завдала нації непоправного удару, соціальні, психологічні і демографічні наслідки якої дають знати про себе і сьогодні. Вона ж кинула чорну тінь на «перемоги» радянської системи і методи їх досягнення.

 

Саме жахливе в голодоморі 1932-1933 рр. те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що. загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 1931». Як відмічають Роберт Конквест і Богдан Кравченко, урожай 1932 р. всього лише на 12 % був менше середніх показників 1926 і 1930 рр. Інакше кажучи, продуктів вистачало. Однак держава систематично вилучала велику їх частину для власних потреб. Незважаючи на прохання і попередження українських комуністів, Сталін підняв завдання по хлібозаготівлям  в Україні на 44 %. Його рішення і та жорстокість, з якою воно виконувалося, прирекли мільйони людей на смерть від штучно створеного голоду.

 

Молотів на політбюро ЦК КП(б)У 30 жовтня 1932 р. інформував, що зобов'язання України меншають на 70 млн. пудів і встановлюється остаточний хлібозаготовчий план в об'ємі 282 млн. пудів, в тому числі по селянському сектору 261 млн. Іншими словами, у селян потрібно було вилучити стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень. Зрив заготівель пояснювався відсутністю не хліба, а боротьби за хліб. І дійсно, боротьби не було. Партійні, радянські і господарські працівники, яких майже в повному складі кинули на хлібозаготівлю, бачили власними очима трагізм ситуації. Багато хто з них не міг залишатися лише гвинтиками бездушної державної машини. Сталін на січневому (1933 р.) об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) прямо звинуватив місцеві кадри в саботажі: «Наші сільські комуністи, принаймні більшість з них... почали боятися того, що селяни не здогадаються притримати хліб для вивозу його потім на ринок по лінії колгоспної торгівлі і, чого доброго, візьмуть так і здадуть весь свій хліб на елеватори».

 

Наочним свідченням повної байдужості режиму до людських життів, що приносяться в жертву його політиці, стала серія заходів, здійснених в 1932 р. У серпні партійні активісти дістали право конфісковувати зерно в особистих селянських господарствах; тоді ж був ухвалений закон «про три колоски», що передбачав смертну страту за крадіжку «соціалістичної власності». Будь-який дорослий і навіть дитина, спіймані хоч би з жменею зерна біля державної комори або колгоспного поля, могли бути страчені. При пом'якшувальних обставинах подібні «злочини проти держави» каралися десятьма роками таборів. Щоб перешкодити відходу селян з колгоспів в пошуках продуктів, вводилася паспортна система. У листопаді Москва ухвалила закон, по якому колгосп не міг видавати селянам зерно, поки не був виконаний план здачі хліба державі.

 

(1 січня 1933 р.)

Запропонувати ЦК КП(б)У і СНК УССР широко оповістити через сільраду колгоспи, колгоспників і трудящих одноосібників, що:

а) ті з них, які добровільно здають державі раніше розкрадений і прихований хліб, не будуть зазнавати репресій;

 

б) відносно колгоспників, колгоспів і одноосібників, що наполегливо продовжують вкривати розкрадення і прихований від обліку хліб, будуть застосовуватися найсуворіші заходи стягнення, передбачені постановою ЦИК і СНК СРСР від 7 серпня 1932 р. (про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцненні суспільної соціалістичної власності).

Секретар ЦК ВКП(б) І. Сталін

 

За офіційними даними на Луганщині показники смертності 1933р. найнижчі. Але і в нашому регіоні голод забрав тисячі життів, не обминув жодної сім'ї. Тому використані в роботі спогади доповнюють жахливу картину голодомору 1932-1933 рр. в Україні.

 

Мета роботи - довести, що Голодомор 1932-1933 рр.— це геноцид yкраїнського  народу.

 

Завдання роботи - розкрити причини Голодомору 1932-1933 років в Україні, показати масштаби Голодомору в Україні, з'ясувати наслідки Голодомору 1932-1933 років в Україні.

 

За структурою робота складається із вступу — якому визначена актуальність роботи, ступінь її дослідженості, мета роботи, структура роботи, трьох розділів, в яких проаналізовано організацію Голодомору 1932-1933 років в Україні та Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид yкраїнськoго народу, у висновках – підведений підсумок про наслідки Голодомору українського народу 1932-1933рр.

 

Як підкреслює Конквест Р: “Голодомор 1932-1933 років - це велика, незабутня трагедія. Голодомор — це геноцид українського народу. Слово «геноцид» шокує. В Україні його почули недавно, і ще не всі усвідомили значення цього слова, не все людство збагнуло його наслідки.” [5,34]

 

У дослідженнях проведених Мірошниченко І. визначається, що для виявлення причин Голодомору необхідно вивчати та зіставляти велику кількість документів, адже, як зазначають дослідники, в організаторів не було ніяких причин документувати (а тим більше оприлюднювати) свою мету [7,38]

 

В збірнику ”Колективізація та голод в Україні” зазначається, що за розпорядженнями уряду, заборонялася будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув'язнення і розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалося система натуральних штрафів, товарних репресій. [4, 15]

 

Матеріали “Народної книги-меморіалу” дають свідчення українців, що пережили ті страшні роки, вони вражають.

 

Члени Луганської філії Асоціації дослідників голодомору зібрали матеріал і дослідили жахливі факти подій 1932-33 років на Луганщині. Ці факти підтверджують, що голодомор 1932-33 рр. є рукотворний , а не наслідок стихійного лиха , є страшний злочин комуністичного режиму проти українського народу.

 

Такі дії влади є злочином проти людяності й відповідають визначенню геноциду у Конвенції ООН від 9.ХІІ.1948р. і за ініціативою Президента України В.Ющенка ВР України прийняла Закон “Про Голодомор 1932-33рр. в Україні”, яким Голодомор визнано геноцидом   українського народу.

 

Широко та вільно розкинулось наше село Шульгинка. Вулиці потонули у фруктових садах та квітах. Вранці вулиці наповнюються щебетанням пташок та дітлахів, які біжать до школи. Дорослі пораються у своїх садибах. Шумить село, наповнене своїми мирними турботами. І тільки мовчать невеликі холмики, які поросли травою та польовими квітами. Такі холмики утворюють цілі вулиці. Тут колись в далеких тридцятих роках стояли хати. Господині пекли хліб, колихали дітей, саджали дерева. Де ж поділись ці хати та їхні господарі ? Чому стало тихо, як на цвинтарі ?

 

Філоненко Олександра Михайлівна, 1906 року народження, розповідала своїй дочці: «Коли почався великий голод 1932-33 років мені було 26 років. У мене була вже донечка Клава. Яке це було тяжке і гірке життя. Хотілося їсти, а в хаті було пусто, бо все влада забрала. Ні крихти хліба, ні крапельки муки. Корови подохли, бо нічим годувати. Несли останні речі у місто на продаж, щоб купити хлібину, або муки чи цукру. Особливо тяжко було матерям з маленькими дітками. Бо малі дітки дивилися своїми оченятами на маму та тата, просили їсти. А їсти не було, давали тепленьку водичку та коржик, спечений з лопуцьків. А як в жнива ходили збирати колоски в полі, обминали і їли. Багато померло і дорослих, і малих, а хто вижив у цьому страшному пеклі, на все життя запам’ятав ціну хлібові та ціну життю».

 

Жителька села Сіренко Тамара Василівна розповідає: «Апогею голод досяг узимку і навесні 1933 року. Люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з мерзлою капустою, котів, собак, щурів. Влада була невблаганна, забрала всі продукти. Люди були приречені на смерть. Моя рідна бабуся Уляна теж померла з голоду. Вона пішла з дому, щоб дістати хоч яку-небудь їжу для своєї маленької донечки, моєї мами, їй тоді було всього три з половиною років. Але сама була така знесилена від голоду, що не змогла дійти до Старобільська, померла в селі Половинкине на узбіччі дороги.   Моя мама залишилась сиротою та з Божою поміччю вижила.

 

 

 

Голодомору 1932-33 років багато уваги приділяє Президент України Ющенко В.А., українські історики, телебачення, преса. Питання про Голодомор, як не дивно, стало жваво обговорюватись через 65 років в кожній селянській хаті. Дехто говорить, що приділяється цьому питанню надмірна увага, що ця тема має політичне забарвлення.

 

Вільне слово, вільна думка завжди в усі часи були великим надбанням демократії. І тому тільки через 65 років українці стали вільно говорити про своїх закатованих предків. Чи можливо нам не треба така правда ? Чи можливо треба викинути ці сторінки з нашої історії, бо вони не прикрашають тодішній уряд. А маленькі горбики, де тоді жили люди, говорити не вміють. Вони чекають.

 

 

1. Голод 1932-33 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990.

 

2. Закон Верховної Ради України «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні» від 28.11.2006.

 

3. Історія Луганського краю. – Луганськ 2003.

 

4. Колективізація і голод на Україні 1929-33. Зб. Док. і матер. – К., Таксон, 1992. – 253 с.

 

5. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор: Пер. з англ. – К,. 1993. – 314 с.

 

6. Кульчицький С.В. Голод – геноцид 1932-1933 рр. в Україні: Матеріали до навчального курсу/ Інс-т історії України НАН України; Національний ун-т «Києво-Могилянська академія». – К.:2006. – 256 с.

 

7. Мірошниченко І. Старобільщина. – Луганськ 2002

 

8. Субтельний О. Історія України. К., 1990.

 

9. 33-й. Голод. Народная книга – меморіал. – К., 1991