Кіровської багатопрофільної гімназії

Викладач:

Горленко С.А

«Літа 7441 від Створення світу ( літо 1933 від Різдва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих, і дітей, і ще не народжених - у лонах матерів».Хто се? Чий голос щоночі просить: « Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця!» Хто водить запалими очима – криницями, очима, в яких перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського? Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 років.

Голод - це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Людиноненависницький більшовицький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати « комунізм» - квітуче життя для можновладців - на кістках мільйонів.

 

Підґрунтя голодомору було закладено 1927 року. Саме тоді радянське керівництво знову повернулося до практики примусових заготівель сільськогосподарської продукції. Так, хлібозаготівельна криза 1927-1928рр. переборювалась екстраординарними засобами: з допомогою обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників хлібозаготівель, депортації найнепокірніших у віддалені регіони країни. Всі ці акції з арсеналу «воєнного комунізму» проводилися місцевими органами влади під суворим наглядом ДПУ. Лише на Дніпропетровщині під час хлібозаготівель 1928 року було віддано під суд 1200 громадян, а понад 3 тис. сімей виселено. Опора на незаможників, стимулювання владою їхньої боротьби з рештою селянства породжували зловживання, почуття безкарності.

 

Тільки впродовж 1928 р. було   арештовано 33 тис. куркулів. Влада у червні 1929 року фактично відновили продуктозакладку, а з липня РНК УССР прийняли постанову «Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів». За цією постановою сільські ради одержали право накладати штрафи до 5-кратного розміру від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи. Причиною хлібозаготівельної 1927-1928рр. кризи була форсована індустріалізація, яку взяв курс «вождь країн і народів Йосип Сталін». Листопадовий пленум ЦК ВКП 1929 року прийняв резолюцію про початок колективізації рішучими методами. Колективізація, яка перетворилася на комунізацію, насильницьке запровадження колгоспного ладу, викликали опір.

 

На селі з січня по червень 1930 р. було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади. Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу. Всього у 1928-1932 рр. в Україні поголів’я худоби зменшилося наполовину. Щоб відновити його, потрібні були десятиліття. Події дійсно набули загрозливого масштабу. Із спогадів письменника радянської доби О.Волкова: «Чим ширше та рішучіше проводили колективізацію, тим більше вона наштовхувалася на вагання, невпевненість, страх і опір». Більшовицька влада шукала різні способи змусити стати на коліна українського селянина. Одним із них було розкуркулення. Форсована колективізація супроводжувалась насильством, «ліквідацією куркульства як класу».

 

Тут постає ряд запитань: чому виник страшний голод? Чи не можна було його уникнути? Адже дані свідчать,що в деякі роки врожаї були ще меншими,і набагато,ніж у 1932-1933 р. р. Я думаю,що відповіді на поставлені запитання жорстокі,але прості. Голод був заздалегідь спланований державою в особі Й.Сталіна та його вірних «однодумців».Це був акт геноциду проти українського народу і пройшов ряд етапів: впровадження продовольчої розкладки; примусова суцільна колективізація; штучне створення умов для голодомору як засобу упокорення селянства.

 

Незважаючи на страшний терор,фольклор протесту творився,жив і блискавично поширювався між людьми.

 

Прислів’я та приказки.

 

 Ти хоч плач,хоч ридай,а заяву в СОЗ подай.

                 

Всюди плачі,всюди крики,селян учать,як їм жити.

Селянин без землі,як птаха без крил.

        

Сталін хліба захотів,та й придумав куркулів.

             

Ріж та їж,бо в СОЗі не дадуть.

             

Узимку 1931-1932 рр. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситуацію і безгосподарність у колгоспах,повна незацікавленість у ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. Врожай 1932 р. лише на 12% був менший середнього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.7 серпня 1932 р. вийшла власноручно написана Генсеком постанова ВЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності».Згідно з нею передбачалася смертна кара за розкрадання соціалістичної власності, а за пом’якшуючих обставин - позбавлення волі на строк не менше 10 років.

 

Рішенням уряду УРСР від 20.10.1932 р. за невиконання плану заготівель накладалися натуральні штрафи. На початку грудня того ж року влада запроваджує у містах систему внутрішніх паспортів;селянам вони не видавалися,що робило їх безвиїзними,прикутими до землі. Тоді ж у грудні 1932 р., починає широко практикуватися ганебний захід пропагандистського терору – занесення на чорну дошку «сіл,що саботували хлібозаготівлю» (наслідком для них була повна ізоляція від контактів із зовнішнім світом).У 1932 р. в Україні повністю вичерпалися запаси хліба,голод підкошував цілі райони й області. Частина партійно-державних керівників на власні очі бачила трагізм ситуації і закликала зменшити розміри хлібозаготівель. У відповідь,як кваліфікувалося - «за опір», було знято до кінця року з посад 20% голів колгоспів. В 1932 році на полях почали з’являтись селяни,яким нічим було годувати сім’ю,і ножицями зрізати ще зелені колоски. Незабаром це явище набрало масового характеру.7 серпня Сталін власноруч написав закон «Про охорону соціалістичної власності»,який в народі називали «законом про п’ять колосків»,згідно з яким за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності виносився розстріл чи позбавлення волі строком на 10 років. Так було відкрито шлях масовим репресіям (виїзні суди,дике свавілля «буксирних бригад»)- і одночасно головної в 1932-1933 роках безкровної, «мирної» зброї-голоду. У листопаді 1932 р. в Україну приїхала надзвичайна комісія,очолювана В.Молотовим,яка до лютого 1933 р. додатково «викачала» з України 104,6 млн.  пудів хліба,з республіки було вивезено майже все зерно. Український хліб споживали російські загарбники, які виривали його з рота бідного українського селянина. У такий спосіб Москва готувала смертельний голод 1933 року...

 

В Україні хлібозаготівельну кампанію очолив Молотов,який діяв особливо жорстоко. У січні 1933 року Постишев очолив кампанію репресій проти тих комун,які не знаходили в собі достатньо сил для ролі катів власного народу. Протягом року були репресовані або вислані 10 тисяч чоловік із лав КП(б)У. Подвірні обшуки супроводжувались не лише конфіскацією всього зерна, а й картоплі, сала та інших запасів на зиму. Селяни були позбавлені всього їстівного. У деяких населених пунктах на сільрадах вивішували чорні прапори,що означало: жителів тут вже немає. Трохи в кращому становищі опинилось місто. Там був не вигідний мор, адже сталінський режим прагнув пожерти світ, а для цього необхідно було створити військово-індустріальну могутність. Ще в 1929 р. у містах було запроваджено карткову систему. Люди вистоювали за хлібом по кілька діб. Згодом для робітництва на великих заводах відкрили фабрики-кухні. Вперше в історії село вимирало, а місто мало харчі. Вкрай виснажені люди рвалися в міста,щоб врятуватись від голодної смерті. Хлібороби паспортів не одержали, то їм суворо заборонялося залишати село.

 

Українське село гинуло мовчки, навіть випадків спонтанного протесту спостерігалося дуже мало. Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків та слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили і скидали у яму й закопували. .Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та центрі України.

 

С.Бабаї, Харківської області. Жінка, яка не назвала себе, 1924 року народження. «У Бабаях був спиртзавод, біля якого знаходилися ями, куди зливалась барда. Голодні люди набирали барду в торбинки,тут же їли її, але від кольок багато хто помирав на місці. Трупи везли на кладовище і заривали, як худобу...спиртзавод переганяв зерно на спирт - і це при такому голоді!»

 

«Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забирали під мітлу...В поле нікому було виходити,люди мерли, як мухи...за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати...»

 

Іван Приступній,1916 року народження, с.Єгорівка, Одеська область.

 

«Восени 1932 року мій батько, мати і нас, четверо дітей,виїхали до Московської області. Батько працював сторожем у радгоспі недалеко від Москви. Але весною 1933 р. нашу родину органи НКВС силою заставили повернутися в Україну. Батька заарештували там же в Московській області і вислали в Мурманськ на примусові роботи. Менші мої брат і сестра померли з голоду тут, у Богачівці, коли повернулися».(Зі свідчень М.Л.Медведенко, с.Богачівка,Звенигородського району,Черкаської області.)

 

Кримова Зінаїда Купріянівна (1925 р. н.): «Жила в Береснягах. У 1933 р. похоронила батьків і брата (1921 р. н.).Залишилися ми сиротами – я і менший братик. Нас віддали бабі в Орлівець. Цей рік був неврожайним, крім того були прикази,по яких усе повивозили. Розповідали, що сільські активісти повигрібали все. До нас ніхто не приходив. Їсти не було чого. Товкли полову, пекли млинці. Трохи давав колгосп продуктів. Літом пасли скот.

 

Батько вмер на кутю, було багато снігу. Прийшли подружки, попросили, щоб я показала їм батька (він лежав мертвий у великій кімнаті). Коли я туди зайшла, дівчата закрили за мною двері, і я дуже злякалась. Батька довго не хоронили, ждали, коли збереться більше мертвих, щоб їх разом відвезти. Мати брала десь дохлу конину, варила юшку. Діти не мали сили вийти на вулицю. Іноді приходили люди з простягнутою рукою, а в нас самих нічого не було. Мати пухла ходила на роботу, нас годувала, а сама прирекла себе на голодну смерть. Подружка пізніше мені розповідала, що моя мама дуже плакала, бо знала, що скоро ми станемо сиротами. Була у нас корова, мама її продала і купила ряжанки. З’їла її і померла».

 

Інформація про демографічні втрати населення України надходила до іноземних дипломатів,що працювали в СРСР. Зокрема, у червні 1933 р. італійський консул С.Граденіго, який був у Харкові та інших містах України, писав до свого дипломатичного представництва у Москві про те,що від голоду загинуло від 10 до 15 млн. чол. Дехто з дослідників вважає її цілком реальною. Німецький агрокультурний аташе у Москві Отто Міллер теж писав тоді,що від голоду загинуло 7,5 млн. чол. Майже в кожному зарубіжному повідомленні,яке торкається кількості жертв голодомору в Україні,цитується книга У.Черчілля – «Друга світова війна». Автор згадує розмову зі Сталіним,яка відбулася між ними 15.08.1942 р. Англійський лідер запитав тоді Й.Сталін: «Чи можете ви порівняти втрати у війні з втратами від голоду,пов’язаного з колективізацією в 1932-1933 рр.?» Сталін нібито відповів: «Це був дійсно жах. Він продовжувався роками. Але це було абсолютно необхідно для того,щоб у наших фабриках з’явились нові машини,а на полях – трактори».Згодом у Ялті Сталін нібито зізнався,що від голоду і репресій загинуло понад 10 млн. чоловік.

 

 

Г.Давидова 2008р. – Позакласний час

 

Ф.Г.Турченко 2002р. – Історія України

 

Большая Советская энциклопедия