Минуле не мовчить. Воно звертається до нас мовою архівних документів, історичних довідок, спогадами свідків. Воно стукає у наші серця священним колоколом пам’яті, застерігаючи прийдешні покоління від забуття, через яке можна стати “безбатченком”, втративши прадавнє коріння отчої землі. Але чим глибше відходять ті чи інші події в історію, тим важче буває встановити правду, відтворити реальність, відновити дійсність. До таких подій належить Голодомор 1932-1933 р.р.

 

Через більше ніж півстолітнє замовчування цієї трагедії нелегко сьогодні дійти істини, але правду при живих свідках сховати ще важче. Тих, кому довелося пережити трагічні “голодні” роки минулого сторіччя, мало, але вони є. Є вони і на території Лутугинського району, де шукали порятунку від жахливої долі. Сьогодні по всіх населених пунктах Лутугинщини ведеться велика серйозна кропітка робота по встановленню осіб – свідків Голодомору 1932-1933 років, робляться записи їхніх спогадів, накопичуються фотоматеріали, у шкільних музеях створюються експозиції. Для того, щоб була можливість поклонитися своїм загиблим у ті трагічні часи родичам, на територіях деяких місцевих рад встановлюються пам’ятні знаки.

 

Серед таких – і Волнухинська сільська рада, де 27 березня було споруджено пам’ятний знак на честь безневинно померлих під час Великого Голоду тридцятих років ХХ століття. Треба сказати, що цій знаменній для всіх мешканців ради події передували певні дослідження, за яких створеною при раді комісією виявлено сімдесят односельців, яким пощастило уникнути трагічної долі своїх земляків та родичів. З приводу цього ще восени виникла ідея спорудити пам’ятний знак жертвам Голодомору, яку підтримали депутати Волнухинської сільської ради, а також ті, кому не байдужа історія рідної країни.

 

За суттєвої підтримки правління ВАТ “Успенський кар’єр” та особистої участі його директора Віктора Петровича Гришина на території Волнухинської сільради з’явилося ще одне священне місце на знак вшанування пам’яті загиблих від Голодомору 1932-1933 років. Як зазначив під час зустрічі директор “Успенського кар’єру” В.П. Гришин, “кожний свідомий громадянин України не повинен стояти осторонь від цієї сумної історичної дати, адже це велике лихо нашої держави, від повторення якого зможе зберегти нас світла пам’ять про померлих, чим і є цей пам’ятний знак”.

 

Щиру подяку за допомогу встановлення знаку жертвам Голодомору особисто Віктору Петровичу Гришину, працівникам “Успенського кар’єру”, а також всім причетним до цієї події людям, висловлює голова Волнухинської сільради А.Т. Ковальова. Відкриваючи 27 березня траурний мітинг, Анна Теодозіїна підкреслила: “Не визнавати того, що трагедія 1932-1933 років, що забрала мільйони безневинно загиблих душ, яка мала місце на українській землі, не можна. Це наша історія, біль, пам’ять, сльози”. І начебто в підтвердження слів голови весь ранок цього березневого дня сіяв дощик. Це плакало небо, тужачи за тими, хто відійшов у вічність в далеких 30-х роках сторіччя, що минуло. Люди, які були учасниками мітингу, в мовчазній скорботі низько схилили голови, пошепки повторюючи молитву представників духовенства, що правили панахіду за померлими, посилаючи її до небес в надії на Велике Прощення всіх нас – що однаково є часткою і тих, хто був причетний до великої трагедії віку, і тих, хто пішов з життя за їхньої вини...