Спогади Вільховіченко Олександри Іванівни про голод 1932-1933 років

Після закінчення педагогічних курсів у 1932 році я була направлена на роботу в школу в с. Брусівку. Навчала учнів першого класу, в якому на початку року був 41 учень. У селі почався голод. Діти почали помирати. Ішли до школи пухлі, з останніх сил. Дома нічого їсти, а в школі варили хоч якісь супи. Але це не дуже рятувало. Сиділи тихенько за партами, дивились щілиночками очей. Очі були майже закриті, ніби очеретинкою розрізані. За партами часто і помирали. Підійде вчителька до дитини, бо вона чогось схилилася, чи ручка звісилася, а дитина мертва. Повідомляли батьків, ті приходили, забирали. Багато помирали вдома. Все менше і менше дітей приходило в школу. На кінець навчального року їх було 17.

Ніхто не плакав за померлими. Ховали мовчки, вважали, що и померли сьогодні, а ми помремо завтра. Але ось настала весна. Прилетіли птахи, з’явився щавель. Люди зрозуміли, що вони вижили.

Крик стояв на кладовищі. Люди плакали, бо бачили, що пройшло б якихось два-три місяці, і вони були б живі.

У селі були випадки людоїдства. Чула про це. Директор школи ніколи не збирав наради в другій половині дня. Молодим учителям радив вечорами не виходити з дому. Вчителі вижили, бо їм у школі давали харчовий пайок.

Скоро Олександра Іванівна захворіла тифом. Це припало на початок нового навчального року. В Брусівку вона більше не повернулася, була переведена в Нижньобараниківську школу, де не було вчителя.

Але свій початок роботи, свій перший клас, який в свої 17 років вона навчала, запам’ятала назавжди.

Голод наклав великий відбиток на наш район. Після закінчення педінституту в 1959 році отримала призначення в Ровеньки. Взяв Рвеньківської восьмирічної школи №3 в руки документи, потримав і запитує: «А в Біловодську хіба ще залишились люди? Я був там у 1933-у в складі комісії. Ми заходили з хати в хату, вони всі стояли пусі, бо люди вимерли. Обстежили цей край Біловодська, що від Луганська.»

Мені стало зрозуміло, чому у нас багато чернігівців, іванівців, яких ми і зараз називаємо переселенцями. Правильно називати їх підсиленцями, бо вони зайняли ці пусті хати.

Матеріали зібрали:
О.Милокост, класний керівник 8-а класу
та А.Алясова, член гуртка «Пошук»
Біловодської ЗОШ І-ІІІ ст.