Свідчення очевидців

14 03 2008,08:28 | Пам'ять про Голодомор, «Время»

У редакцію газети «Время» прийшов Михайло Сергійович Анохін, 1925 року народження, який зараз проживає в Станиці Луганській. Літня людина - свідок Голодомору. Він поділився своїми дитячими спогадами.
 
Батька мого, Сергія Івановича Анохіна, перевели з Тамбовської області до Алчевська, на металургійний завод. Ми тулилися в бараках, які були збудовані для робітників заводу і знаходилися недалеко від нього. В цей час батько працював виконробом на будівництві фабрики-кухні. А деякий час по тому його перевели до Станично-Луганського району директором на підприємство з вирощування овочів. Господарство було розвалене, і роботи було дуже багато.
 
Я почав ходити до школи в Петрівці. Жили ми тоді погано, дуже бідно. Голодували. Згадую, як школярами першого-другого класу ми ходили збирати колоски на полі, а потім з цих самих колосків готували баланду і хліб. Батько мій робив все для того, щоб його діти отримували хліб. А в сім'ї у нас було четверо дітей. У той час через недоїдання було багато хворих людей, мій батько виділив під хворих один барак. Убогість була жахлива. Але гігієну підтримували в ті роки з останніх сил. Боялися епідемій. А їли навіть гнилу картоплю. Через деякий час батько поставив в Таловці пекарню. Зробив їдальню і кожен його працівник отримував на день  півлітра молока. У господарстві на той час було 70 корів.
 
Добре пам'ятаю, що в 1934 році батько все молоко вивозив до області. Тільки область і забезпечували. Нам діставалися крихти. Викручувалися, як могли.
 
Так батько пропрацював на цій посаді до 1937 року, а потім був переведений у Герасимівку, директором млина. На той час такий млин був один на всю округу.
 
А я, хоч і маленьким був, а вже кучерові допомагав. У батька були два коня і один мерин англійської породи. Їх ще все намагалися відібрати районні власті – надто вже вони їм сподобалися. Але батько не віддавав.
 
Станично-Луганська комунальна
газета «Время» № 10, 10.03.2008