Свідчення очевидців

26 03 2008,16:43 | Про хліб і про голод, «Крестьянская неделя»

Краснодонська районна
комунальна газета
«Крестьянская неделя»
від 15.03.08 №11
 
Ми живемо у великій та багатій європейській державі. Хтось може не погодитись, що саме в багатій. Але країна у нас дійсно багата своїми родючими землями, степами і природою. На маленькій площі, яка займає лише 0,4 відсотки суші, знаходиться 27 відсотків кращих на планеті ґрунтів. Тому з дитинства найдорожчими для українців є слова «хліб», «мати», «Батьківщина». А як чудово пахне тільки-но випечена паляниця з рум’яною скориночкою, яку бабуся дістає з печі! Жодне свято не проходить без хліба та обрядів, пов’язаних з ним. Найдорожчих гостей ми завжди зустрічаємо хлібом-сіллю.
 
І як болісно сьогодні дізнаватися, що були часи, коли люди помирали сім’ями і цілими селами від того, що не мали ні скибочки, ні крихти українського запашного хліба.
 
… 1933 рік. Найчорніший рік та час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю однієї з найблагодатніших країн.
 
Жахливі сторінки людського життя знаходимо ми, юні краєзнавці Сімейкинської школи, сьогодні, через 75 років. У кожній сімейкінській родині зберігаються спогади про ті страшні часи. Скільки часу старенькі мовчали. Вони хотіли б краще забути все, що бачили та пережили. Та таке неможливо забути! Від спогадів, які ми почули в родинах Титаренко, Глущенко, Махортових, Абакуменко, Шрамченко, Шевченко, Гудзенко та ще багатьох інших, біль стискає груди, на очі навертаються сльози.
 
Становище у більшості селянських сімей було однаковим, жахливим, голодним, немічним. Людське життя, здавалося, перетворилося на справжнє пекло. Пухли старі і малі, вмирали роди і села. Смерть чатувала на шляхах, на полях, в хатах. Здавалося, кістлява рука вдень і вночі не випускала своєї кривавої коси.
 
До нас, у Донбас, бігли люди з різних куточків – сільськогосподарських, хлібних районів. Вони думали, що біля промислових підприємств та шахт зможуть прогодувати себе і своїх дітей. Саме в цей час в Сімейкиному створювався теперішній радгосп, будувалися вагоноремонтний пункт та залізнична станція. Але навіть ці грандіозні зміни не рятували людей від страшної голодної смерті. У родині Титаренко на будівництві ВРП загинув спочатку батько, а потім від голоду та тяжкої роботи померла мати, залишивши сиротами п’ятьох діточок. Родина Глущенко втратила двох дітей… а скільки стареньких ще не встигли розповісти про свій давній страх та біль або не захотіли лякати нас своїми страшними спогадами…
 
Багатостраждальна історія нашого народу…Ми не повинні забувати страшних її сторінок. Жахливо навіть через 75 років ступати стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі. Досі не віриться, щоб тут - у житниці України – раптово зник хліб, і люди залишилися без зернини.
 
В.Глущенко,
Я.Махортов,
учні Сімейкінської
ЗОШ І-ІІІ ст.