Свідчення очевидців

03 04 2008,15:13 | Згадують жителі Марківського району, "Радянське слово"

Село веселе Кабичівської сільради
Проненко Марко Сергійович, 1914 р.н.:
 
- Як получився голод? Почалася продрозвьорстка, у крестян вимели все дотла. У нас до зернини все вигребли. А потом началась колективізація. Забрали в людей все зерно, часть худоби. І крестяни остались ні при чом. Рядом ось тут Росія – 60 кілометрів, там не було цього. Всі ми, з України, все барахло туди одвезли, поміняли за кусок хліба росіянам. І получився голод… голод «закритий».
 
Устроїли продрозвьорстку, і оця продрозвьорстка устроїла собі ячейки. У їх всьо було – і худоба, і хліб, а в крестян нічого не було. І голод получивсь. Нічого не було, - це при колєктівізації. Давали разні одходи – макуху, буряки. І люди просто мерли. Я очевідєц… Люди 35-40 лєт прямо вмирали, нічим помогти було.
 
У нашій сім`ї один дядько, батьків брат, був пухлий. Виїхав у Росію, відтіля вернувсь, а в його нічого не осталось, і він помер. У нас сусід помер з голоду – хороший хазяїн був. Отут Зоріновка, так молоді люди помирали. Просили кусочок хліба, а їм ніхто не давав. Отут село Курячівка – дуже воно постраждало. Я чув, там людей їли. Бачить не бачив, а чув. Общім, тяжолоє дєло було.
 
- Хто винен у цьому?
- Бачите, тут винних багато. Продрозвьорстка винна…
 
Село Кризьке Кризької сільради
 
 Гура Анастасія Федорівна, 1908 р.н.:
 
- Помню, у 29-му году вивозили людей багатих. У колхоз люди боялися  страшно йти. Так які бідні – всі всі йшли у колхоз, а які були дужче багаті… Ну які там вони багаті, як там дві пари волів, коняка, та хіба то багатий? Так ото ж ті люди не хотіли йти в колхоз, і проклинали, і їх, тих людей, виряжали куди-то там – чи на Соловки, чи куди там вони їх виряжали? Вивозили їх відсіль, шоб не мішали колхозу.
 
А тут же люди пишуться в колхоз, і вступають, і вже начали й работать. У 29-му вже колхоз організувався, маленький колхоз ше, ше не всі були, не так, як тепер. Так люди, які пішли в колхоз, так і остались там. А мого хазяїна назначили в Луганське на машину – це ж уроді пришлють машини на колхоз, його шохвером назначили, а потім він приїхав уначалі 30-го года. Приїхав же із курсів тих, а тут же казали, шо ти будеш шохвером у колхозі. Ні він пождав-пождав, машини немає, а так – хто зна, шо ж робить?
 
Він же і колхоз такий слабий. А там один друг його каже: «Я був у Кантамирове, так там єсть така організація, там приймають шохверів». Кантамирове – це у Росії, тут недалеко, кілометрів 35 чи 40 від Марківки. Так мій хазяїн поїхав у Кантамирову, на роботу поступив, на машину, і мене туди забрав. І діти в нас уже були – одна була 28-го рождєнія, а одна 27-го. Поспішили. Так ото я була у Кантамировім у тридцять первому году.
 
А до нас люди приїжджали звідси – так ото ті люди, які тут були у тридцять первому, второму, так дуже плохо було. Розказували, шо так плохо, шо, кажуть, люди вмирали од голоду. А в кого було яке-нібудь золото чи се ребро, чи шо там таке, так у Кантамировім приймали його і давали за те ж добро їм пшоно, там таке, то крупа якась така – вобщім, закупляли. Це не у Кризькому, а в Кантамирові – крижчани туда приходили і міняли, у кого було за шо. А як нізащо було, так і вмирали.
 
За матеріалами фольклорно-діалектологічної експедиції під очільництвом голови Луганської обласної філії Асоціації дослідників голодоморів в Україні Ірини Магрицькою зі збереженням живого мовлення свідків.
 
марківська районна газета
«Радянське слово» №26, 2.04.08