Свідчення очевидців

13 08 2008,16:15 | Тарабанівська Марія Варнавівна, житель с. Гармашівка Біловодського району

(зібрано Біловодською районною держадміністрацією)
 
1933 рік був дуже тяжким і голодним. Тоді вродило багато хліба, але весь його вивозили. Бувало, не дає голова колгоспу хліба якомусь представникові місцевої влади, то його садовили у в’язницю, а ставили іншого, і він уже не пручався.
 
Забирали все, нічого не залишали. Зерно як заберуть з комори, то ще й віником підметуть. Людей залишили без хліба, почався голод.
 
Мої батько і мати, два брати і дідусь Терешко – всі вони померли. Залишилася я з сестричкою Дашею.
 
Померли сусід Іван та його жінка Катя, а проміж ними лежала маленька Надя, їй лише рік виповнився. Негодована померла і вона.
 
Люди помирали цілими сім’ями, хати порожніли. А в сім’ях було по 10-12 душ дітей. Взимку було до 30-40 градусів морозу, топити ж було нічим.
 
В кого ще лишилися сили, їздили по селу, збирали тіла померлих. Вириють яму, покидають і землею загорнуть.
 
У 1934 році я працювала на полі, тричі на день давали їсти по 100 грамів хліба. Додому з поля не ходили, спали у куренях. Сестричка Даша була в яслах. Того року дали хліба на трудодні. З борошна зварили затірку і спекли коржа. Поївши, Даша (їй було три роки), промовила: "Ну, тепер ми не помремо, Маню?”