Я ще невеличка була. Ходили з матерею хліба пололи, шоб більше дали бульону. Давали таке ріденьке, суп, хоч навхилки пий. Батько вмер в 33-му. Колхозний двір горів, він злякався, нікого не було, зліг і через 2 неділі вмер. Мати їздила до брата в Макєєвку, привезла кой-яких круп, так трошки прожили. В школу я ходила, буряк їла. Під кроваттю буряки лежали. Я залізу туди, перекуштую де солоденький і беру у мішочок. У матері ноги пухлі були. А я прийду з школи та хватаюсь за маму: „Мамо, я їсти хочу.” „Шо ж я тобі дам?” Ото ж і ходила з матерею полоти, шоб хоть бульон дали. Пололи картошку у колхозі. А якжеж її вкрасти? У мене був платок, так я туда понапихала. З кропиви хліб пекли. Мати наварила кропиви, процідила, замісила. Пекли на голій плиті. А воно воняє бур’яном. Який же він хліб. Корови у нас не було. У кого корова була, тим легче, молочко було і сирець був. Людей багато повмирало. У яму було накидають повну. У нас батько як вмер, тиждень у домовині стояв мертвий у сараї. А дєдушка один вирив якось яму для своєї жінки. Мама пішла на гробки, а там яма пуста. Вона сусіда попросила батька одвезти на повозочці. Одвезли і опустили у ту яму. Як прибіга той дід: „Орисько, ти нашо у ту яму вкинула? Як хочеш, витягай!” А мати каже:”Я туди впустила, а відтіль не витягну.” Було таке шо і людей їли. Мати йде на роботу і мені приказує: „Гляди, не ходи нікуди.” За бабою Надькою Кулачихою жили одні такі шо як побачать, шо такий повненький, так і зазивають. Ой багато казать, та багато слухать. Мати була на городництві старшою. Тоді по ложці пшона ділили і мати пішла получать. Приходе, а там та женщина, шо людей їла. А мати каже: „Женщини, хто гріх за собою іміє, виходьте з нашого кругу.” І вона та баба вийшла і пішла. Вони багато наживали. А шо їм скажеш.