Помню голод 46-го. Я вже на роботу ходила. Я в 43-му коров вже водила в ярмі. Запряжу сусідчину і свою і іду у поле. А відтіля, шоб коров напасти, ярмо несу на собі, а коров пасу, бо завтра вп`єть орати треба. Ще й молоко корови давали. Голод у 46-му не такий був, не вмирали. Я сама з Павлівки. У 33-му люди у селі вимерли, а в 34-му понаселяли. Тут багато було навезено. Це дід розказував. І коров привезли, і капусту, і картошку. Багато навезли. Так ото люди і вижили. Вони помогали, давали людям їсти, потому шо тут у людей нічого не було. Тут предсєдатель був з другого села, з Павлівки. Такий жестокий. Ходили з шомполами, тикали в землю, зерно шукали. А переселенці приїхали, їх не займали. Їх вербували. А тоді у 40-му році чоловіки завербувалися на Дальній Восток. Вони поїхали сім’ями і у дорозі їх захватила війна. Тут мало переселенців осталося. А приїзжало у 34-му дуже багато людей, бо хати були порожні. А село було велике.