Свідчення очевидців

03 09 2008,14:24 | Щербаченко Поліна Яківна, 1929 р.н., житель с. Шапарівка Білокуракинського району

(зібрано старшим науковим співробітником
Луганського обласного краєзнавчого музею Казаковою С.В.)
 
У сім’ї батько, мати були і 5 дітей. Нас на ярки вивозили. Були і багаті люди. А вивозили і бідних. А зіми холодні були. Ходили у Закітне міняли тряпку якусь чи ряднину за нещасний той бурячок. Скільки людей померло! Єсть тряпка, так обгорнеш, а немає – так ідеш, грузнеш. Поки дойдеш, а ноги морожені. Хай воно не вертається! Ярки були як на Білокуракіно ідеш, так на ту сторону. У куркулів солома була. Землянки рили і соломку стелили. А ми сніг розривали, соломки трохи крали у куркулів. До весни були на ярках. Як прийшла весна, ходили по полю, де сіяли кукурудзу і ногами, і руками розгортали, ту зернинку шукали. У ліс ходили жолуді збирали, з берестків листки, кукурузнику сушили, бадилку. Виливали ховрашків, птичків ловили. Весною вернулися у село у пусту хату. Десь вимінювали за якусь там тряпчину зернинку і на городі садили. Було посадиш, кукурудза листочки тільки викине, а ми ходимо зриваємо. Мати бурчить: „Та шо ж ви обриваєте. Хай же кукурузка виросте.” А їсти ж хотілося. А людей вмирало не дай Бог! На ходу вмирали. До того долежиться, шо вже не годиться підти добить собі шось. А хоронили – ото яму викопають, чоловік 10 накидають туди, загорнули і всьо. На ряднинку накладуть тай тягнуть на кладбище. А коли й так яму рили, не на кладбищі. У нашій сім’ї дід, баба вмерли у голод. Діти ходили у полі черепашку збирали. Налітала на пшеницю черепашка. За це давали баланду, якийсь кусочок хліба, макуху. Колоски збирали. Як більшенько назбираєш у хусточку колосків, тобі більше хлібця дадуть. Переселенці у нашому селі були, тільки недовго. Їх спеціально привозили. Вони такі зажиточні були, гарно одіті. Десь з западу приїзжали. Недовго пожили і повиїзжали.