Родилась у цьому селі. У матері було 12 діток. Десь у 29-му, 30-му вмерло двойко дітей. Захворіли і вмерли. Що в хазяйстві було, я не помню. Мати та батько розказували, шо корова була, коні, бджоли. Все забрали у колхоз. І хліб забрали. Батько здорово хотів у колхоз, а дєдушка не хотів. У 33-му у нас не одне не вмерло. Дєдушка вмер у 32-му. Батько воловником був. Пас волів. Мати у полі робила. Не платили нічого. Батько ходив просив: „Хлопці, ви в мене зерно забрали. Дайте щонебуть, щоб моя сім’я не погибла.” Щось давали. Ми такі голода перенесли. Не було нічого. Батько ходив у Вороніж по селах, заробляв. Принесе ноччю півмішка кукурудзи і чечевиці, все вмісті, отдихне і піде ночю, щоб його і не бачили. Батько сапожник був. Когось з дітей возьме з собою, щоб пускали ночювать люди. А то самого не пускали люди, боялись. Прийде у село до якогось дядька. „Отак і отак. Треба?” „Треба.” І по тижню там жив. Пошиє чоботи, ботинки. І дитина коло нього живе. Платили йому хто чим. Хто горох дасть, хто що. І ми тим жили. У 32-му, 33-му не було нічого. Мати казала: „Піду вишню наламаю, закип’ячу, і тим і жили.” Ну більше тим, що батько ходив підробляв. Батько нас годував. Тоді брат підріс. З 18-го году, первий син. Забрали його у сєльсовєт посильним. Там материн брат робив. Каже: „Давай я заберу Пилипа. Він коло мене буде. І не голодний буде.” А хліба, казали, родили. А давать не давали чогось. Об`їзчики були. Як хліба зріли, кукурудза, соняшник, люди ходили розживаться. Об`їзчик прибіжить, покричить і побіг далі. Може й бачив, може й не бачив. Жалів людей.

 

Одну женщину судили. Мати розказувала. Вже кукурудза поспівала, а їсти ж нічого. Ходили ламали кукурудзу, в казанку варили і давали людям по 3 по 4 їсти у полі. Бригадір не лаяв. А вони звідкілясь приїхали, а в тієї женщини було 2 качана. Так їй 10 год дали. Ониська Беденко. Отбула десь тут у Донбасі. Тоді вернулась у село і тут доживала.

 

А тоді друга попала женщина. Колоски збирала. Ну на таких людей попала.

 

Бувало, кажуть, накидають повну бричку, одвезуть. На другий день оп’ять мертвеці. Мати наша так казала. Мерли люди з голоду.

 

А були такі, що і їсти було чого, а мерли. Чого мерли? Воно тоді врачі не доходили. Мати моя мало ховала. Більше молодьож. Ховали на кладовищі. І у Лизівку возили. У нас поки ховали, так отдєльно. А як у Лизівку стали возить, так у одну яму кидали. Як ховали, я не помню. Я вже помню, як скотину пасли, так там ями позападали. Так мати казала, що там людей ховали.

 

Переселенців багато було. І кацапи були, і поляки, і німці. Тільки, коли їх привозили, не помню. Людей багато повмирало. Я і не помню.