13 душ було в нашій сім`ї. В хозяйстві корова була, воли, інвентар. Забрали все в колхоз. Сперва волів, а тоді й корову. В колхоз заставляли йти. Батько довго не йшов. Ми таке пережили, не дай Бог. Голод. Даже різали людей. Один у нашому селі зарізав дівчинку, посолив і їв. Ну його немає вже, вмер. Що воно таке творилось. Збирали чорненьке таке по вигону. А потом кукурузні качани товкли. Понаїдаємось, а тоді в туалєт не сходим. Та ото спасіба дідусь, що в церкві був, клізьму поставив. В ярки виселяли. Нас не виселяли. Тих, кого повесиляли, так воно і лучше. Вони пішли на Донбас. Там пайок давали. А тут що ж ми. У голод шість братів і мати вимерли. Батько ходив на Чабанівку у совхоз. Робив там. По талонам їсти давали. І я коло нього. Батько як пішов, я у тьотки остався. Вигнали мене. Дві тьотки було. Як батько принесе щось їсти, вони мене держуть. А як вже нема нічого - сердяться, виганяють. Голод же скрізь був. А я пішов до батька, та замерзав, мене підібрали. А потім батько трошки піднявся, оженився. Троє дітей було. Тут жили. Розжилися корову. Тоді вже стали жито давать. Тільки трошки піднялися, а тут війна. Багато вмерло в голод. Матір вкинули у общу яму. Гарбой приїхали, повкидали, ні домовини, нічого. Так я ото ходив до тієї ями. Мати ж там. І дядько там. Брати у другій ямі. Що воно тоді робилося – не знаю. В церкві хліб був, пшениця, а ми голодували. Я ішов з совхоза до тьоток і вирвав колоски у полі. А вони, об`їзчики, мене як нагнали! А я ж малий ще був. А скільки позасуджували людей за колоски! Садки вирубували. Налог накладали такий, що лучше вирубать. На облігації підписували.