Коли був Голодомор, мені було 7-8 років. Був неврожай. Мати і бабуся зимою поїхали волами в Вороніж – міняли одяг на буряки, привезли додому й варили борщ без нічого. Весною збирали на луках копитці, корінь лопуха, шпички, рогіз, молочай, лопуцьки, валуйки. Рвали листя з вишні, берези – сушили, товкли й пекли пампушки.

 

Недалеко від нас були конюшні. Ох і коні ж там стояли! Коли якийсь кінь здихав, його витягували в ярок, а люди викопували, варили і їли. Біля скирт, де солома стояла, віяли полову, шукали зернинки і їли. Полову віяли вночі, щоб начальство не бачило, бо можна було і в тюрму попасти. Влітку вже крали колоски воскової стиглості і варили.

 

Всіх, хто помирав, вивозили в ярок, а потім їх перепоховали в братську могилу на кладовищі. В нашій сім’ї було 11 чоловік, а залишилося тільки 5. Всі інші також там – у братській могилі.