Ті часи я запам’ятала на все життя. Особливо запам’яталося відчуття голоду і холоду. Вже на початку зими їсти було майже нічого. Та й те, що залишалося забирали “активісти”. Вони ходили по хатах і відбирали в людей всі харчі. Декому вдавалося щось приховати. Люди в мішки набивали зерно товкачкою так, щоб було, як камінь. Потім мішок опускали в колодязь на мотузці. Коли ставало особливо голодно, то мішок діставали. Промокав тільки зовнішній шар зерна, а все інше залишалося сухим.

 

Але заховати зерно вдавалося небагатьом. Всі ходили пухлі від голоду.

 

В селі вирубали майже всі садки – адже далеко ходити за дровами ніхто не міг. Всі були виснажені.

Люди мерли від голоду, як мухи. Померлих ніхто не рахував, загорнуть у ряднину – і в яму. А декого знайшли вже весною – одні кістки.