Було мені тоді 9 років. Сім’я велика – батьки та шестеро дітей, двоє дітей померли ще маленькими. Голод 1932-1933 року пам’ятаю погано. Знаю лише одне, що люди пухли від голоду та вимирали. Жили ми в селі Климівна, село невеличке та й далеко від дороги, тож нас мало хто турбував, жили потихеньку. Голодали ж звісно, їли що траплялося під руки їстівне: і буряки, і кукурудзу, а ще товкли кору з липи та пекли коржі, а вони були такими бридкими та несмачними, гіркущими, а що ж поробиш, їсти хотілося. А ще нам допомагав наш дядько, Вихров Яків, який жив і працював завозом в Білолуцьку. В церкві берегли зерно, а він ним завідував, тож іноді давав і нам потроху зерна. Та ще й батьки ходили десь далеко просити милостиню. Так і вижили всі.