Як тяжко вспоминати ті роки голодовки 1932-1933 рр. Я була ще малою, але пам’ятаю, як активісти виганяли людей з хат і забирали все до зернини.

 

Люди пухли від голоду. Мерли, мов мухи. Падали на дорозі і вдома. На кладовищі виривали ями і складали туди мертвих. В одній ямі хоронили по 30 чоловік. Там і похована моя бабуся.

 

Дідусь збив труну, і поховали бабусю. Мертвих на кладовище возили возиками, навіть брали туди і живих.

 

У нашого сусіда Василя Малюка була сім’я із п’яти чоловік, і всі померли від голоду. Як тяжко ми робили, а платили тільки по 100 гр хліба на сім’ю. Щоб вижити, ми їли рогіз, калачики, шпички. А листя берестків було саме добрішим, пекли пампушки із листя і їли. На горах збирали зелені галушки і їли. На полі збирали колоски, а обізчики їздили і забирали ці колоски і наказували людей. Чудом наша сім’я вижила. Можна дуже багато розказувати про тяжке життя тих часі.