Я народилася у селі Шапарському. Після 18-ого году начали землю ділить. А землю давали тільки на хлопців, паї. У нашій сім’ї було 8 дітей, батько і мати. Бабушка, материна мати, була вдовою, в неї 4 дітей було. Так вона сарай рублений продала, чи продала, чи проміняла за корову і дала матері. А тоді хлопці підросли, дівчата. Овець пасли, скотину пасли. Трохи люди обселилися, колхоз став, стали кулачити. Образували колхозний двір. Дядько там жив хороший, багатий, молотарка у нього була, хата хороша, так у тій хаті контора була. А дядька вивезли на ярки, ярки тут кругом були. І в Олексіївку возили. А цих десь до Новопскова вивезли. А вони з ярків ноччю пішли геть у Донбас. Та там лучше жили , чім ті, що тут забирали у них . А у колхоз почали собирати у кого корову, у кого теличку, у кого кобилу. І землю у колхоз забрали. Батько не схотів у колхоз йти. У нас коняка була, 2 корови і кой-шо хазяйства було. В колхоз ідеш, записавсь – здавай хазяйство у колхоз. А батькові жалко здавать, він же його своєю сім’єю нажив. Не хотів йти у колхоз. Кум був у сєльсовєті, підсказав: «Іди і не ночуй дома». Так батько у Целуйковому ночував. Брат мій самий старший у Лисичанську був. Тоді багато молодьожі на заробітки ходили. Собрались кілька душ і пішли у Лисичанськ. Там біржа була. Устроївся там на роботу. Батько пішов до нього у Лисичанськ. Як батько пішов геть, ноччю прийшли за ним, а його нема. У нас забрали все. Приїхали підводами скотину забрали, і сіно забрали. Зерна трохи було, хлопці ж скотину пасли заробили, забрали. Фасолі з миску було. І фасоль забрали. Все чісто забрали. Спеціальний був актив, вимітали все. А де вони його дівали – хтозна. Повимітали у людей все. Розлізлися, порозбрідалися, а хто оставсь – позахолоняли у хатах. Большинство із нашого села повиїзжали у Донбас. У Шапарському, Цілуйково, Лизано людей не було нікого і хати порозвалювались. А людей багато було по селам. Дітей по 7-ро - 8-ро. Хатку тільки зліпили, тільки начали обживатися – цей колектів. Все порозоряли.

 

У нас все забрали, а ми остались у хаті, 2 брати, мамка і я. Нема нічого їсти. А було таке то в кого хліб був, так закопували ночами чи в садку, чи у сараї десь. Копали ями і засипали туда. Через скільки хаток наш дядько закопав зерно та вибрав, а коло ями розсипано було. Мама та брат ходили збирали те зерно з землею, водою змивали і пекли коржики. Хлопці осталися у хаті, а ми з мамою пішли на Сватово напєшу, не їздило нічого. Так єлі-єлі дойшли. У мамки ноги попухли. А з Сватово поїздом доїхали у Лисичанськ. Батько сторожем уже устроївся. Так мамка побула день чи два і пішла за хлопцями. А в Лисичанську хати очеретом були криті. У шахтах робили, в заводі стікольному. А у селі не було нікого. Які позоставались – ті померли. Хлопці при шахті строїлись. Старший у шахті. Хто на поверхності робе, тому 600 грам хліба. А хто в шахті робе – кілограм хліба давали, на іждівєнця – 400 грам. Я в няньки наймалася за кусок хліба, аби не здохнути. А тоді комєрческий магазин открився. Бери хліба скільки хочеш за гроші.