Лавренко М.В. народилася в с. Білокуракине. Крім батька Василя і матері Олени було 7-ро дітей: Настя, Марія, Степан, Таїсія, Петро, Тетяна та Одарка.

 

В період Голодомору сім’я Марії Василівни була на середньому рівні. До початку Голодомору в них було велике господарство (4 корови, телята, свині, 2 вола, коні та молотарка). ЇЇ батько сільським господарством займався разом зі своїми братами Свиридом та Михайлом.

 

Під час Голодомору вони добровільно здали в колгосп молотарку. три корови, волів, коней, свиней та зерно пшениці. Частину муки заховали у луках в копанці.

 

Родина голодувала, але не так, як інші. Мали молоко, пекли щавляники (перетирали кінський щавель, добавляли трішки муки і пекли такі коржі, які заміняли хліб). Картоплі було мало, то використовували лушпиння, їли калачики, сокирки.

 

Батько Марії Василівни був добрим сапожником. Шив взуття заможнім людям і отримував плату від них. За те, що жив краще інших, був висланий у Сибір на 5 років. Сім’я стала жити гірше.

 

Сусідами були Міщенко Михайло та Лапта Арсен. Міщенки мали 2-ох синів: Степана та Петра. Лапти мали 8 дітей: Соня, Іван, Марія, Одарка, Онисій, Григорій, Варвара, Пилип.

 

Серед Міщенок вижили сини, а в Лапти – тільки старші діти. Сім’ї жили бідно, в них не було ні хліба, ні до хліба. Тому сім’я Лавренків допомогала чим могла. Давала щавляники, калачики, добре відносились до Лавренок обоє сусідів. Але все одно, незважаючи на те, що сім’я була не дуже голодна, померло 3-є дітей.

 

Отже Голодомор 1932-1933 рр. був самий жорстокіший. Знищив багато населення України. Ці роки стали випробуванням сили і витривалості селян України. Але ми бачимо, що наш народ старався бути сильним і не зламався.