«Чорний» 1933 р. забрав з моєї сім’ї п’ять чоловік. Від голоду помер тато, 2 брати і 2 сестри. Вижили лише я і мама. Мамі в той час було 32 роки, а мені 4 роки.
Зимою було важче, а коли настало літо, то стало трохи ліпше. З’явились різні рослини. Мама ходила на роботу. Колгосп організував трьохразове харчування для тих, хто працював у полі. Ввечері, вона завжди приносила мені суп та шматочок хліба. Кожен вечір я її чекав з нетерпінням, пухнучи з голоду. Але ж вона приносила мені свою вечерю… Коли я їй пропонував повечеряти разом зі мною, воно говорила, що не голодна.
До кінця літа в нашому селі було відкрито притулок для дітей, батьки яких загинули від голоду. Мене також прийняли у цей притулок. Годували нас тричі на день. На сніданок і вечерю був суп, а в обід – суп і шматочок хліба. Ночувати я ходив додому.
Інколи в мене забирали хліб старші діти. Але я ніколи на них не ображався, адже знав, як це бути голодним.