Князь Володимир Святославович народився в 948 році і був молодшим із трьох синів київського князя Святослава Ігоревича (Хороброго), а отже, молодшим внуком київської княгині Ольги (Мудрої). Після смерті княгині Ольги в 969 році Святослав вирішив «посадити» своїх синів для правління в різних землях своєї держави — України-Русі. Так, старшого сина Ярополка князь залишив у Києві, середнього Олега він відправив до Овруча до древлян, а молодшого — Володимира, на прохання прибулих із Новгорода послів, у місто Новгород. Після смерті батька поміж братами почалася боротьба. Спочатку сварка виникла між Ярополком та Олегом. Згодом старший з братів, скориставшись відсутністю молодшого, захопив і Новгород. Однак правління це було недовгим. Зібравши велике військо з варягів, Володимир повернув собі Новгород, а потім і Київ, і в 980 році став єдиновладним правителем величезної Київської держави — України-Русі.

 

Продовжуючи політику попередніх київських князів, збираючи навколо Києва слов'янські землі, Володимир своїми військовими походами 981— 993 рр. на ятвягів, в'ятичів і хорватів фактично завершив тривалий процес формування території Київської держави.  Територія України-Русі в цей час охоплювала вже близько 800 тис. кв. км. і тягнулася на північ до Чудського, Ладозького й Онезького озер; на півдні — до Дону, Росі, Сули і Південного Бугу; на сході — до міжгір'я Оки та Волги і на заході — до Дністра, Карпат, Західного Бугу, Неману та Західної Двіни. Стародавня Україна-Русь стала найбільшою державою у Європі.

 

Володимир Великий жив у злагоді з сусідніми народами та державами, наприклад, із поляками, греками, болгарами, чехами та мадярами. Клопоти мав лише з печенігами, які часто нападали на українські землі зі сходу та знищували цілі села і міста. Війна з печенігами в 990, 992, 996, 997, 1001 і 1004 рр. принесла київському князю військову славу.

 

Завершальний етап формування державності в Україні-Русі вимагав від Володимира проведення кардинальних суспільних перетворень, направлених на консолідацію країни. Тому він під час свого правління і провів низку найрізноманітніших реформ. Найважливішою можна вважати утвердження в Україні - Русі християнства.

 

Передували цьому низка історичних і політичних подій. По-перше, починаючи з другої половини IX ст. вплив християнства наближався до кордонів Володимирової держави. Так, у 864 році похрестилася Болгарія, в 928 - 935 рр. — Чехія, в 962 - 992 рр. — Польща. Князь Володимир розумів, що тільки прийнявши християнство його держава зможе ввійти, як рівноправна, в коло європейських країн. По-друге, Володимир не міг не знати, що ще в 862 році Київський князь Аскольд сам прийняв християнство, а бабуся Володимира княгиня Ольга також була хрещена в 955 році в Константинополі. Таким чином, не тільки політичні, а і психологічні передумови переконували Володимира в необхідності та доцільності для держави прийняття християнства і чекав він тільки слушного моменту, який згодом і настав.

 

Повернувшись із одного з вдалих військових походів на ятвягів, Володимир вирішив принести язичницькому богу Перуну людську жертву. Жереб упав на сина одного варяга-християнина. Батько не віддав сина і перед усім людом сказав, що поганські боги — не справжні боги, а зроблені людьми. Справжній же Бог — один, йому поклоняються греки. Розлютований натовп язичників убив і батька і сина. Після цього випадку Володимир остаточно вирішив прийняти нову — християнську віру. Проте князь вважав принизливим для себе зізнатися перед греками у своїх помилках і прохати візантійських імператорів про хрещення. Але він хотів «завоювати» віру Христову і прийняти її рукою переможця. Тож після того як грецькі імператори не віддали за Володимира їхню сестру, принцесу Анну, князь зібрав велике військо і пішов у Крим, до грецького міста Корсуня (Херсона). Завоювавши його, Володимир послав просити імператорів Василія та Костянтина, щоб тепер вони видали за нього Анну. В разі їхньої відмови він погрожував йти на столицю Візантійської імперії — Константинополь. Імператори погодилися, але за умови, що він прийме християнство. Володимир тут же в Корсуні сам прийняв хрещення у церкві св. Василія (це було 988 року, а за ним хрестилися і багато хто з його дружини). Після хрещення Володимир Великий одружився з Анною, а грецьке місто Корсунь князь повернув Візантії.

 

Повернувшись до Києва, Володимир почав хрещення свого народу. Для хрещення до Києва були запрошені грецький митрополит і священики. У призначений час кияни прийшли на берег Дніпра, куди прибув і Володимир із грецькими священиками. Торжество хрещення відбувалося в річці, матері тримали дітей на руках. Після хрещення всіх язичницьких ідолів (божків) Володимир наказав утопити у Дніпрі. Відтоді як Україна-Русь стала християнською державою, в ній стали процвітати наука і освіта, вчені ченці почали писати історію України-Русі і тому про Володимира Великого відомо більше, ніж про попередніх князів — Олега, Ігоря, Ольгу та Святослава. Вже в 988 році почали з'являтися школи, а в Києві була споруджена церква св. Василія (таке ім'я отримав і князь після хрещення). На замовлення Володимира у Києві в 989—996 рр. візантійськими майстрами був споруджений собор Богородиці, на що князь виділив десяту частину своїх прибутків (друга назва — Десятинна церква).

 

Як свідчать літописці, після хрещення в характері Володимира відбулися великі зміни. Він зробився побожним, ласкавим, щедро роздавав милостиню, створював школи, храми і став у повному розумінні батьком своїх підданих. Він допомагав бідним, старим і калікам, сиротам і вдовам. Тому не дивно, що всі називали його «Сонечком Ясним». Уміло й авторитетно керуючи державою протягом 35 років, провівши глибоку і ефективну адміністративно-територіальну і військову реформи, Володимир Великий дожив до старості, помер 15 липня 1015 року в селі Берестові (під Києвом) і був похований у Десятинній церкві. Церквою він був прирівняний до лику святих і названий «Рівноапостольним».

 

10 березня 2010, 13:32
Як відбувалося хрещення Русі
Першосвятителем Київської Русі традиційно вважається князь Володимир Святославович, названий православною церквою Рівноапостольним і Святим. 988 р. він успішно запровадив християнство як державну релігію. Але до цієї важливої в нашій історії події лежав дуже довгий і тернистий шлях.   Християнство — як і ряд інших сучасних світових релігій — є одним із напрямків духовного повороту в історії людства, здійснених Буддою в Індії, Лао- Цзи і Конфуцієм у Китаї, Зороастрою в Персії, грецькими філософами, іудейськими пророками, — в останнє тисячоліття перед народженням Ісуса — періоді, який сьогодні вчені називають осьовим часом Світової Історії. До осьового часу панували магічні релігії і Бога шукали поза людиною; після — прийшли релігії, які визнали людину особистістю, а Бога — Вищою Духовною Істотою.

докладніше »

---

10 березня 2010, 13:19
Державність, народжена у Київській купелі
Князь Володимир Святославович народився в 948 році і був молодшим із трьох синів київського князя Святослава Ігоревича (Хороброго), а отже, молодшим внуком київської княгині Ольги (Мудрої). Після смерті княгині Ольги в 969 році Святослав вирішив «посадити» своїх синів для правління в різних землях своєї держави — України-Русі. Так, старшого сина Ярополка князь залишив у Києві, середнього Олега він відправив до Овруча до древлян, а молодшого — Володимира, на прохання прибулих із Новгорода послів, у місто Новгород. Після смерті батька поміж братами почалася боротьба. Спочатку сварка виникла між Ярополком та Олегом. Згодом старший з братів, скориставшись відсутністю молодшого, захопив і Новгород. Однак правління це було недовгим. Зібравши велике військо з варягів, Володимир повернув собі Новгород, а потім і Київ, і в 980 році став єдиновладним правителем величезної Київської держави — України-Русі.

докладніше »

---

10 березня 2010, 13:14
Християнство: віхи історії
Християнство, яке сьогодні налічує понад 2 мільярди послідовників в усьому світі, зародилося у глухому, віддаленому від центрів тодішньої цивілізації куточку Римської імперії. Кілька сучасників Ісуса Христа (рибалки, збирачі податків тощо) утворили громаду віруючих — заснували першу церкву. Звідти, з древньої Палестини, почалася складна, яскрава, суперечлива історія тієї церкви, яку протягом 2000 років творили мільйони людей — видатні церковні політики, філософи, імператори, геніальні архітектори й композитори, святі мученики й страшні грішники, люди освічені й зовсім, здавалося б, темні. А історія християнства, в свою чергу, творила, ліпила, змінювала, несла за собою людину. Як широка бурхлива ріка, то чиста, мов кришталь, то мутна від бруду і навіть крові — розчин наших гріхів.

докладніше »

---