Декілька слів про історію корупції.

Корупція - одна з найактуальніших соціальних проблем, розв'язання якої для усіх без виключення країн є важливою, а для багатьох держав, надзвичайно важливою справою. Це повною мірою стосується й України, для якої корупція стала чинником, що реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу. Корупція негативно впливає на різні сфери суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Вона є однією з основних перешкод побудови демократичної, соціальної, правової держави Україна, утвердження і реалізації принципу верховенства права. Корумповані відносини витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються на норму поведінки.

За роки незалежності, більше останнім часом, в Україні для протидії корупції зроблено ряд кроків - прийнято спеціальний антикорупційний закон та інші законодавчі акти антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією, розроблено спеціальну антикорупційну програму, запроваджено здійснення на найвищому рівні за участю керівників правоохоронних та інших державних органів організаційних заходів, присвячених питанням протидії корупції тощо.

Однак здійснювані заходи ще не дали відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції. Більш того, ситуація з корупційними проявами в нашій країні ускладнюється - зловживання дедалі набувають небезпечного характеру, поширення корупційних відносин сприяє утворенню мафіозно-олігархічних угрупувань, корупція стала системним елементом управління державою та суспільством; її негативний вплив на політику, економіку соціальну сферу набуває визначального характеру.

З того часу, як людина відчула себе Homo sapiens, тобто людиною розумною, вона постійно вдосконалює своє життя на свій розсуд і таким чином, як їй здається правильним. Люди завжди хотіли досягти мети, це нормальне бажання, що їх характеризує. Одне з цих бажань - жити краще. І для цього використовуються всі наявні можливості.

З утворенням класового суспільства, коли з'явились окремі групи людей, які здійснювали керівництво одноплемінниками, вони однозначно відчували себе особливими, вищими за інших.

На перших етапах існування класового суспільства функції державного управління не були диференційовані. Одні й ті ж люди здійснювали управління державою, військовими силами, відправляли правосуддя. З часом старійшини і вожді почали використовувати свою владу з метою одержання особистої вигоди.

Подальший розвиток суспільних інститутів ще більше розшарував суспільство: виділились верховні правителі та особи, яким вони доручали здійснення певних функцій. В різних країнах чиновницький прошарок з'явився в різний час, але кожне стародавнє суспільство мало цей період в своєму розвитку.

В збірнику законів, відомому під назвою Закони Хаммурапі, складеному в 1792 році до нашої ери (майже 4 тисячі років тому), весь перший розділ був присвячений корупції при відправлянні правосуддя, зокрема, передбачалось, якщо суддя змінить свій вирок за хабар чи під тиском, то він повинен сплатити вартість позову у 12-кратному розмірі і його позбавляють права займати суддівську посаду.

В древньої китайському царстві Хань при імператорі У Ді, в 140 році до н.е. почала започатковуватись оригінальна система добору кадрів до адміністративного апарату. Претендент на службову посаду мав заручитись рекомендаціями місцевого начальства і скласти конкурсний іспит. Карались ті чиновники, чиї підопічні провалювались. Це все відкривало доступ до управління вихідцям з низів і послабляло корупцію.

Давнім Римом однозначно визнавалось злочином насильство посадової особи, щодо особи громадянина або його майна, якщо це насильство не було викликано виконанням державного обов'язку, і при цьому використовувались атрибути посади (стражники, знаки влади). Суб'єктом таких злочинів могла бути тільки посадова особа і тільки під час виконання своїх обов'язків.

Одним з найвідоміших у світі правових документів - Великою Хартією вільностей (1215 р.) 15 статтями (7-11, 21, 37, 44, 46) було присвячено визначенню зловживань королівських чиновників, а саме: прямо були заборонені побори, від суддів вимагалось додержання підсудності справ. За порушення призначались покарання у вигляді штрафів, винні усувались з посад.

В Росії в силу ряду причин, розвиток чиновництва, як класу, йшов повільно. І навіть коли цей клас склався, ці люди продовжували залишатись в чомусь навіть безправними.

В умовах становлення абсолютної монархії і загострення класових протиріч зменшувалось значення органів самоврядування, були введені посади воєвод, які призначались спільно царем і Боярською думою. Призначались воєводи на короткий термін - 1-2 роки. Завідували вони поліцією, військовою справою, мали право суду, а в прикордонних областях інколи займались зовнішньополітичною діяльністю. За виконання своїх обов'язків воєводи одержували платню, але будучи служивими людьми, мали вотчини і маєтки.

Починаючи з 1996 року у С.- Петербурзі та Москві, незалежними журналістами проводилось неофіційне опитування у колах бізнесменів і політиків щодо рівня корумпованості російських столиць. Підсумки виявились не зовсім очікуваними. В Москві оперують сумами на порядок вищими ніж у Пітері, але за станом розповсюдженості у чиновницьке бюрократичному середовищі, за "коефіцієнтом безкарності", північна столиця - лідер. Якщо у Москві крадуть "глибше", у Пітері - "ширше і веселіше", з фантазією. Не буде перебільшенням ці висновки порівняти з Києвом, Донецьком, Харковом.

Казнокрадство, хабарництво, протекціонізм і лобіювання на найвищих рівнях інтересів різних фінансово-політичних груп почалося з будівництвом нової столиці Росії.

Вже з тих часів започатковано подвійні стандарти, коли одним прощалося те, за що безжалісно карали інших.

Найяскравішим послідовником цих принципів став світлий князь О.Д. Меншиков. Його володіння за площею не поступалися території деяких держав, таких як Німеччина. У нього було конфісковано 90 тисяч селян, міста Оранієнбаум, Копор'є, Раненбург, Почеп (подарований Петром І після перемоги у битві під Полтавою у 1709 році), Батурин (гетьманська столиця), 13 мільйонів рублів (людина середньої кваліфікації отримувала за рік 18 рублів), 200 пудів золотого та срібного посуду, діаманти, нерухомість, багато іншого. Цікаво, що 9 мільйонів рублів він встиг перекинути у банки Амстердаму. Таким чином тенденція ховати гроші за кордоном пішла від Олександра Даниловича.

Головний спеціаліст сектору з питань

запобігання та протидії корупції апарату ОДА КАРАМИШЕВ О.В.