Усунення наслідків корупційних правопорушень
Згідно зі ст. 34 Конвенції ООН проти корупції «з належним урахуванням добросовісно набутих прав третіх осіб кожна Держава-учасниця вживає заходів відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, щоб урегулювати питання про наслідки корупції». У ст. 35 Конвенції ООН проти корупції передбачено, що «кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, відповідно до принципів її внутрішнього права, для забезпечення того, щоб юридична або фізична особа, яка зазнала шкоди в результаті будь-якого корупційного діяння, мала право порушити провадження щодо осіб, які несуть відповідальність за цю шкоду, з метою одержання компенсації».
Так, ст. 23-26 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон про корупцію) визначено такі способи усунення наслідків корупційних правопорушень:
1) відшкодування державі збитків, шкоди, завданих унаслідок вчинення корупційного правопорушення;
2) відшкодування фізичним та юридичним особам збитків, моральної або майнової шкоди, завданих унаслідок вчинення корупційного правопорушення;
3) скасування нормативно-правових актів, рішень, виданих (прийнятих) внаслідок учинення корупційного правопорушення, органом або посадовою особою, уповноваженою на їх прийняття чи скасування;
4) визнання актів, рішень незаконними у судовому порядку;
5) визнання нікчемними правочинів, укладених унаслідок корупційного правопорушення;
6) конфіскація майна, одержаного внаслідок вчинення корупційного правопорушення і стягнення на користь держави коштів у розмірі вартості незаконно отриманих послуг чи пільг.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону про корупцію фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок учинення корупційного правопорушення і яким завдано моральної шкоди, збитків, мають право на відновлення прав, відшкодування збитків, шкоди в установленому законом порядку.
Крім цього, ч. 2 ст. 25 Закону про корупцію визначено, що збитки, шкода, завдані фізичній або юридичній особі внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності суб’єкта, який здійснює заходи щодо запобігання і протидії корупції, відшкодовуються з Державного бюджету України в установленому законом порядку. Держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодували збитки, шкоду, завдану незаконним рішенням, діями або бездіяльністю суб’єкта, що здійснює заходи щодо запобігання та протидії корупції, мають право зворотної вимоги (регресу) до особи, яка завдала збитків, шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами, відшкодуванням моральної шкоди).
Варто зазначити, що не можуть бути визнані, а отже, і відновлені права, які здійснюються юридичними і фізичними особами з порушенням законодавства. Право, одержане особою в обхід закону, наприклад, шляхом підкупу посадової особи, не може бути відновлено судом. Водночас одним із видів відновлення становища, що існувало до порушення права, є поновлення на роботі незаконно звільненої особи, що регламентовано відповідними нормами Кодексу законів про працю України і ст. 22 Закону про корупцію.
Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню (ст. 280 ЦК України). Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ст. 386 ЦК України). Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди (ст. 393 ЦК України). Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 ЦК України). ЦК України та решта законів містять й інші аналогічні положення.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені у ст. 1166 ЦК України, а особливості її відшкодування в різних випадках, способи її відшкодування тощо – в інших статтях глави 82 ЦК України.
Згідно зі ст. 21 КАСУ вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішення, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір; інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Статтею 26 Закону про корупцію визначено два види заходів щодо усунення наслідків корупційних правопорушень:
1) конфіскація за рішенням суду в установленому законом порядку коштів та іншого майна, одержаних внаслідок вчинення корупційного правопорушення;
2) стягнення на користь держави коштів у встановленому судом розмірі вартості незаконно одержаних послуг чи пільг.
Кримінальний кодекс України (далі – ККУ) не допускає можливості конфіскації майна за будь-який злочин, що є корупційним правопорушенням у сенсі Закону про корупцію. Водночас для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у кримінально-процесуальному порядку накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальну відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт. Вилучені гроші, цінні папери та коштовності передаються за описом у фінансові органи для зберігання. Транспортні засоби описуються, опечатуються і передаються на зберігання до органів ДАІ. Будівлі описуються, і до нотаріальної контори або виконкому сільської ради надсилається лист або копія постанови про накладення арешту з приписом не засвідчувати жодних цивільно-правових угод щодо них. Приховування майна, яке підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описане, утворює склад злочину, передбаченого ст. 388 ККУ.
Невиявлення на час розгляду справи в суді у винного майна, яке належить йому на праві власності і може підлягати конфіскації, не може бути підставою для незастосування конфіскації. Таке майно може бути виявлено на стадії виконання вироку у справі, що набрав законної сили.
Перелік майна, що не підлягає конфіскації, є додатком до ККУ. Конфіскація, таким чином, не має абсолютного характеру, оскільки мінімум майна (предмети першої потреби), необхідного засудженому та особам, які перебувають на його утриманні, не підлягає конфіскації. Зважаючи на положення ст. 41 Конституції України про те, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, установлених законом, можна дійти висновку, що у разі вчинення адміністративних корупційних правопорушень є правомірною лише конфіскація:
- незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру (зокрема дарунка (пожертви) (статті 172-2, 172-5 КУпАП);
- отриманого доходу від підприємницької діяльності, винагороди від роботи за сумісництвом (ч. 1 ст. 172-4 КУпАП), а також отриманого доходу від діяльності, яка полягає у входженні до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (ч. 2 ст. 172-4 КУпАП).
Кочетова О.М.,
головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції Державної фінансової інспекції в Луганській області
Усунення наслідків корупційних правопорушень
Згідно зі ст. 34 Конвенції ООН проти корупції «з належним урахуванням добросовісно набутих прав третіх осіб кожна Держава-учасниця вживає заходів відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, щоб урегулювати питання про наслідки корупції». У ст. 35 Конвенції ООН проти корупції передбачено, що «кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними, відповідно до принципів її внутрішнього права, для забезпечення того, щоб юридична або фізична особа, яка зазнала шкоди в результаті будь-якого корупційного діяння, мала право порушити провадження щодо осіб, які несуть відповідальність за цю шкоду, з метою одержання компенсації».
Так, ст. 23-26 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон про корупцію) визначено такі способи усунення наслідків корупційних правопорушень:
1) відшкодування державі збитків, шкоди, завданих унаслідок вчинення корупційного правопорушення;
2) відшкодування фізичним та юридичним особам збитків, моральної або майнової шкоди, завданих унаслідок вчинення корупційного правопорушення;
3) скасування нормативно-правових актів, рішень, виданих (прийнятих) внаслідок учинення корупційного правопорушення, органом або посадовою особою, уповноваженою на їх прийняття чи скасування;
4) визнання актів, рішень незаконними у судовому порядку;
5) визнання нікчемними правочинів, укладених унаслідок корупційного правопорушення;
6) конфіскація майна, одержаного внаслідок вчинення корупційного правопорушення і стягнення на користь держави коштів у розмірі вартості незаконно отриманих послуг чи пільг.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону про корупцію фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок учинення корупційного правопорушення і яким завдано моральної шкоди, збитків, мають право на відновлення прав, відшкодування збитків, шкоди в установленому законом порядку.
Крім цього, ч. 2 ст. 25 Закону про корупцію визначено, що збитки, шкода, завдані фізичній або юридичній особі внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності суб’єкта, який здійснює заходи щодо запобігання і протидії корупції, відшкодовуються з Державного бюджету України в установленому законом порядку. Держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодували збитки, шкоду, завдану незаконним рішенням, діями або бездіяльністю суб’єкта, що здійснює заходи щодо запобігання та протидії корупції, мають право зворотної вимоги (регресу) до особи, яка завдала збитків, шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами, відшкодуванням моральної шкоди).
Варто зазначити, що не можуть бути визнані, а отже, і відновлені права, які здійснюються юридичними і фізичними особами з порушенням законодавства. Право, одержане особою в обхід закону, наприклад, шляхом підкупу посадової особи, не може бути відновлено судом. Водночас одним із видів відновлення становища, що існувало до порушення права, є поновлення на роботі незаконно звільненої особи, що регламентовано відповідними нормами Кодексу законів про працю України і ст. 22 Закону про корупцію.
Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню (ст. 280 ЦК України). Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ст. 386 ЦК України). Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди (ст. 393 ЦК України). Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 ЦК України). ЦК України та решта законів містять й інші аналогічні положення.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені у ст. 1166 ЦК України, а особливості її відшкодування в різних випадках, способи її відшкодування тощо – в інших статтях глави 82 ЦК України.
Згідно зі ст. 21 КАСУ вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішення, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір; інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Статтею 26 Закону про корупцію визначено два види заходів щодо усунення наслідків корупційних правопорушень:
1) конфіскація за рішенням суду в установленому законом порядку коштів та іншого майна, одержаних внаслідок вчинення корупційного правопорушення;
2) стягнення на користь держави коштів у встановленому судом розмірі вартості незаконно одержаних послуг чи пільг.
Кримінальний кодекс України (далі – ККУ) не допускає можливості конфіскації майна за будь-який злочин, що є корупційним правопорушенням у сенсі Закону про корупцію. Водночас для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у кримінально-процесуальному порядку накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальну відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт. Вилучені гроші, цінні папери та коштовності передаються за описом у фінансові органи для зберігання. Транспортні засоби описуються, опечатуються і передаються на зберігання до органів ДАІ. Будівлі описуються, і до нотаріальної контори або виконкому сільської ради надсилається лист або копія постанови про накладення арешту з приписом не засвідчувати жодних цивільно-правових угод щодо них. Приховування майна, яке підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описане, утворює склад злочину, передбаченого ст. 388 ККУ.
Невиявлення на час розгляду справи в суді у винного майна, яке належить йому на праві власності і може підлягати конфіскації, не може бути підставою для незастосування конфіскації. Таке майно може бути виявлено на стадії виконання вироку у справі, що набрав законної сили.
Перелік майна, що не підлягає конфіскації, є додатком до ККУ. Конфіскація, таким чином, не має абсолютного характеру, оскільки мінімум майна (предмети першої потреби), необхідного засудженому та особам, які перебувають на його утриманні, не підлягає конфіскації. Зважаючи на положення ст. 41 Конституції України про те, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, установлених законом, можна дійти висновку, що у разі вчинення адміністративних корупційних правопорушень є правомірною лише конфіскація:
- незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру (зокрема дарунка (пожертви) (статті 172-2, 172-5 КУпАП);
- отриманого доходу від підприємницької діяльності, винагороди від роботи за сумісництвом (ч. 1 ст. 172-4 КУпАП), а також отриманого доходу від діяльності, яка полягає у входженні до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (ч. 2 ст. 172-4 КУпАП).
Кочетова О.М.,
головний спеціаліст з питань запобігання
та виявлення корупції Державної фінансової інспекції
в Луганській області
