У залежності від джерела, способу отримання, виду та мети інформація розподіляється на:

-       відкриту або публічну інформацію;

-       інформацію з обмеженим доступом.

Відкрита (публічна) інформація – інформація з вільним необмеженим доступом, яка може бути надана власником, розпорядником, користувачем інформації іншій фізичній чи юридичній особі (запитувачу, споживачу) за бажанням останньої на певних, в тому числі (договірних) умовах або ж без таких умов, для використання, поширення тощо.

Інформація з обмеженим доступом – це інформація до якої застосовується спеціальний режим захисту, отримання, накопичення, зберігання та використання в залежності від характеру змісту, значення та властивостей означеної інформації.

До інформації з обмеженим доступом належать:

-       конфіденційна інформація;

-       таємна інформація;

-       службова інформація.

Конфіденційна інформація відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» включає відомості, що знаходяться у володінні, користуванні, розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави та знаходиться у користуванні органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, визначається Кабінетом Міністрів України.

До конфіденційної інформації не можуть бути віднесені відомості:

-            про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

-            про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

-            про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян та ін.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Згідно ст. 5 ч. 1, 2, 4 Закону України «Про захист персональних даних» об’єктами захисту є персональні дані, які обробляються в базах персональних даних. Персональні дані, крім знеособлених персональних даних, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом. Персональні дані фізичної особи, яка претендує зайняти або займає виборну посаду (у представницьких органах) або посаду державного службовця першої категорії, не належить до інформації з обмеженим доступом, за винятком інформації, яка визначена такою відповідно до закону.

Ст. 6 ч.6 цього ж закону передбачає, що не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Персональними даними слід вважати відомості, за допомогою яких можна ідентифікувати (персоніфікувати) за притаманними для даної особи характеристиками. Основними даними про особу (персональними даними) ст. 23 ч.2 Закон України «Про інформацію» є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження.

Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною на неї. Інформація про особу охороняється Законом.

Розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди – лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таємна інформація – це інформація, доступ до якої обмежується, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.

Одним з різновидів таємної інформації є лікарська таємниця, яка включає відомості про пацієнта та стан його здоров’я, діагноз захворювання, особисте життя пацієнта, в тому числі сімейне життя, методи лікування хвороби тощо. Згідно статті 40 Закону України від 19.11.1992 № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу т.і., не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Лікарі як розпорядники інформації, що володіють відомостями про особу, відповідно до ст. 10 ч. 3 пп. 1-3 Закон України «Про доступ до публічної інформації» зобов’язані:

1)       надавати її безперешкодно та безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2)       використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3)       вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4)       виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу особи, якої вона стосується.

      

Службова інформація – цевідомості, які характеризуються обмеженим доступом щодо їх отримання, передбачають спеціальну процедуру надання іншій особі та обмежені можливості щодо її поширення та оприлюднення.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до ст.6 ч.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» при дотриманні сукупності таких вимог:

а)       виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання правопорушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення (персональні відомості про хворих осіб та їх стан здоров’я, діагноз, методи лікування, сімейне життя тощо, статистична інформація, яка містить персоніфіковану базу даних, відомості рішень надзвичайних протиепідемічних комісій, інформація щодо рішень лікарських контрольних та консультативних комісій про проведення службових розслідувань, висновки контрольно-експертних лікарських комісій відносно якості надання медичної допомоги, матеріали лабораторних та інструментальних обстежень окремих пацієнтів, дані судово-медичної, судово-психіатричної, судово-психологічної та патологоанатомічної експертизи, інформація про медичне обслуговування пацієнтів, дані медичних карт амбулаторного та стаціонарного пацієнта, санаторно-курортних карт, облікові статистичні дані, що містять персоніфіковану інформацію тощо), для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

б)       розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

в)       шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Згідно ч.ч. 3-7 ст.6 цього закону інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.