06 травня 2016, 09:03

На Луганщині стартує соціальний проект «LifeStory: Як я подолала насильство»

Домашнє насильство – це ганебне явище, про яке, на жаль, у нашому суспільстві не прийнято говорити вголос через усе ще існуючі стереотипи та упередження. Ситуація конфлікту, що триває на Луганщині, загострює це явище. «Б’є – значить любить» – це не народна мудрість, а цілком визначена стаття Кримінального кодексу України. Звичайно, органами соціального захисту області на постійній основі ведеться інформаційно-роз’яснювальна робота в зазначеному напрямку, однак, більш глибоке усвідомлення та чітке розуміння можливе лише на конкретних життєвих прикладах людей, які живуть поруч із нами і змогли подолати відповідні життєві ситуації. Саме з метою подолання існуючих стереотипів та інформування широких верств суспільства щодо тематики попередження домашнього насильства Департаментом соціального захисту населення Луганської облдержадміністрації ініційовано соціальний проект «LifeStory: Як я подолала насильство». Спільно із фахівцями Луганського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді проведено роботу щодо пошуку життєвих історій жінок, які зазнали насильства, однак, знайшли в собі сили подолати зазначене жорстоке явище. Ім’я героїнь історій є зміненими у рамках дотримання принципу анонімності.

Першою героїнею соціального проекту «LifeStory: Як я подолала насильство» є 25-річна Олеся – мешканка Троїцького району, що на Луганщині.

«Мені було майже 19, я закінчувала школу, складала іспити, попереду було навчання в університеті. Батьки вирішили самі обрати мою майбутню професію і вже пізніше розповіли, де я буду навчатися.

Після закінчення школи вступила до університету. Навчання мені подобалося. Загалом, усе було добре, у мене були рідні та хлопець, які мене підтримували. Я з успіхом закінчувала 2-й курс та від керівництва університету отримала пропозицію протягом літа працювати у приймальній комісії. Батьки були задоволені, а от хлопець – категорично проти», – розповідає дівчина.

За словами Олесі, хлопець поставив її перед вибором – або він, або навчання. Думаючи в першу чергу про власне майбутнє, дівчина зробила вибір на користь навчання, адже вважала недоцільним кинути університет після двох років освіти на платній основі за рахунок батьків. Після цього вибору Олеся із хлопцем розлучилися.

«Мені було дуже важко. Із величезним розчаруванням хотілося помститися колишньому хлопцю і довести усім, що я комусь потрібна. Незабаром так і вийшло. На роботі я познайомилася із хлопцем. Як виявилося, одного разу він вже був одружений, однак тоді в мене навіть думка не промайнула дізнатися, чому ж він розлучився. Тільки потім я зрозуміла, що потрібно було б поцікавитися, однак, було вже запізно», – із сумом констатувала Олеся.

За її словами, стосунки починалися дуже красиво. Хлопець був уважний, дбайливий, не дозволяв у її бік нікому навіть косого погляду. І так було 3 місяці. Потім молоді люди одружилися. Казка закінчилася – усе раптом змінилося. Сталася перша істерика. Чоловік трохи випив і почало літати все – склянки, посуд, їжа. Він лаявся, кричав, говорив такі речі, що Олеся не впізнавала у цьому тиранічному чоловіку колись дбайливого коханого... Він почав її ревнувати. Перевіряв усі номери, дівчині заборонялося виходити на вулицю, спілкуватися взагалі будь з ким. Як виявилося пізніше, полюбляв випити.

Чоловік чіплявся за будь-яку дрібницю, щоб «розпустити» руки. Якщо у нього траплялися якісь проблеми, це завжди відображалось на тілі Олесі. Після жорстоких побоїв дівчина потрапляла до лікарні. Колись молода і приваблива дівчина перетворилася на тінь: перестала фарбуватися, одягала лише те, що дозволяв чоловік, адже усе інше просто знищувалося і викидалося. Олеся зізнається: «Я засинала з однією думкою – більше не прокинутися. Були випадки, коли він був спокійнішим, але ніколи не вибачався і завжди говорив, що у всьому, що відбувається, винна я сама».

Олеся багато разів йшла від чоловіка, але потім, сама не розуміючи чому, поверталася і все розпочиналося спочатку. «Я була безмовною істотою, яка не могла за себе постояти, і ось за це мені дійсно соромно!», – зазначає дівчина.

Батьки бачили, що відбувається з донькою, однак, навіть не здогадувалися, що все настільки погано. Олеся пояснювала все важким характером чоловіка. За її словами, на людях, звичайно, він нічого не показував, але ненавидів усіх її близьких. Найжахливіше, що побиття беззахисної жінки йому приносило задоволення. Сьогодні чоловік несамовито бив дружину, а на другий день, як ні в чому не бувало, веселився та сміявся, і не дай бог їй показати своє невдоволення. І так тривало 3 довгих жахливих роки.

Олеся ні з ким не могла і не хотіла ділитися. Зломленій морально та ушкодженій фізично їй було соромно, через що дівчина терпіла всі знущання. Одного дня після чергового побиття, сидячі вдома в повній самотності, дівчина дивилася на пігулки і в неї промайнула дімка: «Зараз все закінчиться». Раптом, дівчина згадала про людей, які її дійсно люблять, – своїх батьків.

– Я сказала сама собі: «Дурна, якщо в тебе немає самоповаги, хоч батьків своїх пожалій! Заради кого усе це?! Заради людини, яка нічого із себе не представляє?! Ти ж – не він!

Взявши себе в руки, Олеся вирішила кардинально змінити власне життя. Дівчина подала заяву на розлучення. Робила це швидко, побоюючись сама себе, що може передумати. Знайшла тимчасову квартиру, переїхала. Потихеньку перевозила від чоловіка свої речі. Допомагати Олесі було нікому, адже батьки були дуже далеко.

Коли, здавалося б, чорна смуга стала відходити, сталося чергове потрясіння у житті дівчини. Коли Олеся в черговий раз приїхала за речами, чоловік її зґвалтував. Дівчина поїхала до батьків, але й на цьому випробування не закінчилися – незабаром вона дізналася, що вагітна.

Через деякий час чоловік знову з’явився в житті Олесі. Він просив його пробачити, обіцяв, що увесь пережитий жах більше не повториться і все буде добре. Олеся довго вагалася, а потім повірила в черговий раз і повернулася до чоловіка. Однак, скандали та побиття тривали, навіть не дивлячись на те, що дівчина була вагітною. На 8-му місяці вона потрапила в лікарню. Олеся все ще сподівалася, що після народження дитини все зміниться. Але.

«Із малюком ми прожили там місяць, а коли я отримала допомогу при народженні дитини, чоловік став вимагати гроші. Я їх не віддала. Це його розлютило і він кинувся на дитину. Я його відштовхнула і за це він дуже жорстоко мене побив. Поки він кидав усе, що йому попадалося під руки, я дивом забрала дитину і зателефонувала батькам. Через декілька годин вони вже були зі мною. І ми поїхали. Із тієї миті я більше з ним не спілкувалась», – згадує Олеся.

Усе пережите обернулося для молодої жінки важкою депресією, значним погіршенням стану здоров'я, заниженою самооцінкою, недовірою до людей, невмінням будувати стосунки із чоловіками. Однак, найбільшою проблемою для Олесі стало почуття страху і небажання жити далі. Як зізнається дівчина, її рятувала тільки думка, що вона живе заради своєї дитини.

Окрім рідних, на допомогу Олесі вчасно прийшли спеціалісти Троїцького районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, до якого багато разів вона зверталася за допомогою. Упродовж півроку спеціалісти надавали кваліфіковану психологічну допомогу та всіляко підтримували дівчину.

«Забути все це я, напевно, не зможу ніколи. Але своє щастя я все ж таки отримала. Я вдячна долі, що того жахливого дня ні з моєю дитиною, ні зі мною нічого не сталося», – зазначає героїня.

Зараз у дівчини є сім'я, дитина, чоловік, батьки – найцінніше, що може бути в житті кожної людини. Олеся працює на престижній роботі. «Що ще потрібно для щастя? Звичайно, важко жити з такими спогадами, але потрібно. Треба довести усім, а тим більше самій собі, що я сильна, всупереч усьому, а минуле колись забудеться. Зараз я упевнена, що тоді я все зробила правильно», – підсумує Олеся.

Історія життя Олесі є підтвердженням того, що із домашнім насильством можна і, більш того, потрібно боротися. Перш за все, жертві варто усвідомити наявність проблеми і відмовитися від найрозповсюдженішої помилки – перестати звинувачувати себе у ситуації, що склалася. Наступним кроком має стати готовність сприймати допомогу від різних суб’єктів, що працюють у напрямку подолання домашнього насильства: органів соціального захисту населення, Національної поліції України, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служби у справах дітей (якщо жертвою насильства є дитина) або найближчої лікарні, якщо заподіяна шкода здоров’ю. Крім того, на Луганщині з ініціативи Фонду народонаселення ООН в Україні за підтримки Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації працюють п’ять мобільних бригад, що надають підтримку жертвам ґендерно обумовленого насильства.

Якщо ви стали жертвою насильства – не мовчіть! Звертайтеся до будь-якої із вищезазначених установ за місцем проживання або за телефонами «гарячих ліній»: 

- Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації 0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів по всій території України); 

- 386 (безкоштовно з мобільних телефонів для абонентів МТС, Київстар, Лайф, Білайн); 

- Національна дитяча «гаряча лінія» 0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних);

- 772 (безкоштовно з мобільного).

Насильство – це проблема всього суспільства, а не окремо взятої сім'ї або людини. Не бійтеся говорити про нього вголос і вас обов’язково почують!

Яна Соловйова