04 січня 2017, 13:48

Безпека праці взимку на відкритому повітрі

У зв’язку зі зниженням температури повітря актуальнішою стає проблема безпечного виконання робіт на відкритих будівельних майданчиках.

Низькі температури повітря у робочій зоні належать до фізичних шкідливих і небезпечних факторів. Роботу за температури повітря 10 градусів нижче нуля і більше слід визнати такою, що проводиться у шкідливих умовах праці. За температури повітря, нижчої від 30 градусів морозу, клас умов праці визначається як «небезпечний». У таких умовах не допускається проведення робіт, крім невідкладних.

Передбачено певні обов'язки роботодавців щодо охорони праці, життя і здоров'я людей, які працюють взимку на відкритому повітрі. Зокрема: проведення медичних оглядів, надання перерв для обігрівання і відпочинку, припинення робіт за певних несприятливих погодних умов.

Відповідно до статті 168 Кодексу законів про працю України (КЗпП), працівникам, які працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, мають надаватися спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Роботодавець зобов'язаний обладнати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників (максимальна відстань до яких не більша за 50м). Працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальні одяг, взуття, рукавиці та інші засоби індивідуального захисту (ст.163 КЗпПУ).

Заборонено виконувати роботи на висоті у відкритих місцях при швидкості вітру понад 10 м/с, під час ожеледиці, грози або туману, який обмежує видимість фронту робіт, а також у нічний час за недостатньої освітленості та якщо температура повітря нижча за -20 градусів. Невідкладні роботи на висоті в більш складних погодних умовах (при інших температурах тощо) виконуються за рішенням роботодавця.

Під час виконання будівельно-монтажних робіт при перевищенні граничних значень температури повітря, сили вітру, роботи на відкритому повітрі мають бути тимчасово припинені, про що роботодавець має прийняти відповідне рішення, оформлене наказом.

Відповідно до статті 113 КЗпПУ, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку, не нижчого від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), а за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Євген Жданов