11 січня 2012, 16:59

Стаття Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Анатолія Близнюка в журналі "Житлово-комунальне господарство України", № 10 (43), грудень 2011 року "Де лежить «гордіїв вузол» «комуналки»?"

Житлові будинки та системи життєзабезпечення складають майже чверть основних фондів української економіки. За деякими дослідженнями, енергоефективність українського ЖКГ, при всій його недосконалості складає близько 44% від середнього показника Євросоюзу. Це – ганебний показник!

Житлово-комунальне господарство найкраще характеризує інша назва цієї сфери, що надзвичайно точно передає його значення – системи життєзабезпечення. Окрім виключно точного змісту, ці слова також чітко виявляють реальне джерело стійкості системи соціальної структури нашого суспільства. Наші співвітчизники досі дивляться на комунальне господарство через рожеві окуляри звичних стереотипів радянського ЖКГ, ускладненого егоїстичним бажанням жити «як за кордоном», а платити за послуги «як за Союзу». Встановлення тарифів органами місцевого самоврядування зробило системи життєзабезпечення заложником кон’юнктури та політичної доцільності, підсадило на «голку» бюджетних субвенцій та позбавило галузь будь-яких перспектив розвитку. Справедливо зазначити, що єдиним позитивом за увесь цей час була ймовірно дуже мала складова комунальних тарифів у «шоковій терапії» 90-х років ХХ століття. Хоча пережити ці симптоми суспільству доведеться, очевидно, тепер. Ось така ціна відкладених рішень.

Єдиною метою реформування систем життєзабезпечення є підвищення якості послуг та надійності їх надання при безумовному забезпеченні соціальних стандартів. Це вимагатиме досягнення низки проміжних цілей, кожна із яких важлива вже сама по собі, а всі вони в комплексі визначать найближче майбутнє нашої країни. Це вдосконалення системи управління галуззю, технічне переоснащення та модернізація, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій. Неможливо удосконалювати управління і залишати зношені мережі «як є». Модернізація та створення конкурентного середовища неможливі виключно за бюджетні кошти, а значить, необхідний інвестор. Недотримання соціальних стандартів зробить всі перелічені заходи нелегітимними і даремними. Невдача за будь-яким із цих напрямків призведе до провалу реформування в цілому. А тому найближчі роки без будь якого перебільшення стануть роками антикризового управління в галузі. І питання надійної та якісної взаємодії з громадськістю і засобами масової комунікації стають ключовими.

Досягнення будь-якої мети починається з реального усвідомлення наявного стану речей. Сьогодні всі проблеми систем життєзабезпечення зосереджені в «комунальному трикутнику»: органи місцевого самоврядування – власники житла – ЖЕК (без різниці – приватний, чи комунальний). Орган місцевого самоврядування фактично «призначає» виконавця послуг власникам квартир, а комунальні житлово-експлуатаційні організації, які він до того ж і сам створює,

«забезпечує» клієнтами, встановлює їм тарифи. У результаті ні виконавець, ні отримувач послуг не залежать один від одного, але кожен із них по-своєму залежний від місцевої влади, яка, ніби-то, ні причому. Громадяни хочуть якомога нижчого тарифу, не замислюючись, що за такі кошти послуга не може бути якісною. Попит і пропозиція на послугу з управління будинком, надання та отримання комунальних послуг монополізовані. Це є основною причиною низької якості послуг.

Вихід із «комунального трикутника» можливий лише шляхом демонополізації попиту і пропозиції. Треба гарантувати споживачу свободу вибору виконавця послуг. Ми усі, як мешканці багатоквартирних будинків, повинні мати можливість обирати форму управління своєю власністю: безпосереднє управління самостійно, через ОСББ, через управителя, причому необхідно мати можливість вільного вибору останнього. Одним із ефективних механізмів реалізації цих прав є створення і діяльність ОСББ, а також вироблення легального механізму ухвалення рішення власниками квартир необ’єднаним в ОСББ. Мають бути зняті існуючі обмеження на надання послуг управителя. Органи місцевого самоврядування повинні обирати управителя на конкурсних засадах і виключно у випадку, коли власники квартир не зробили цього самостійно. У цих умовах суттєвої трансформації зазнає роль держави, яка повинна контролювати не процес, а його результат. Власники квартир повинні спільно нести відповідальність за стан спільного майна, але повинні мати можливість делегувати цю відповідальність обраному ними управителю. Споживач повинен мати реальний вибір – отримувати послуги індивідуально, чи у складі об’єднання. Зайве казати, що перехід до надання пільг на найнижчому рівні – ОСББ чи власників житла, виключає будь-які зловживання. Адже безпосереднім сусідам найкраще відомо – реальна чи ні потреба у пільзі.

Необхідно усунути цілу низку проблемних питань та неузгодженостей у чинній сьогодні законодавчій і нормативно-правовій базі. Про ці проблеми неодноразово говорили представники громадськості на численних зустрічах, під час першого і другого Всеукраїнських Форумів об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. Необхідно щоб були узгоджені терміни у законах, чого немає сьогодні. Потрібно остаточно визначитися у питанні власності на ділянку землі під будинком та навколо нього, врегулювати передачу технічної документації та ліквідувати рудимент радянської епохи – поняття «балансоутримувач». Названі перепони на шляху появи ефективного власника і замовника комунальних послуг покликаний вирішити ряд проектів Законів України, які подано до Верховної Ради України.

Є низка чисто організаційних труднощів з якими стикаються організатори об’єднань. Це, зокрема, доступ до інформації про власників квартир у будинку, отримати які, часом, неможливо. Це питання Мінрегіон вирішує спільно з Мінюстом.

Гостро сьогодні стоїть питання взаємовідносин між ОСББ та енергопостачальними компаніями, а саме порушення останніми прав споживачів електричної енергії. При укладанні договорів на постачання електричної енергії енергопостачальники вимагають від мешканців встановлювати за власні кошти загальнобудинкові прилади обліку на межі балансової належності з наступним використанням їх в комерційних розрахунках, а у разі відмови погрожують відключенням будинків від електричної енергії.

Мінрегіон спільно з Мінпаливенерго дійшли висновку, що влаштування приладів загального обліку електричної енергії у багатоквартирному будинку за рахунок споживача не відповідає вимогам законодавства, крім того, зазначені прилади можуть використовуватися лише для складання балансу обсягів споживання електричної енергії.

Це обумовлено недосконалістю окремих постанов Національної комісії регулювання електроенергетики, що теж потребує найшвидшого вирішення.

Складними залишаються взаємовідносини між ОСББ та монопольних виконавців житлово-комунальних послуг. В умовах відсутності конкурентного середовища та низької платіжної дисципліни споживачів приймаються рішення перекласти проблеми дійсних виконавців послуг на ОСББ, в т.ч. через визнання у судовому порядку ОСББ виконавцем певних житлово-комунальних послуг.

Складається ситуація, коли споживачі у будинках, де не створено об’єднання, опиняються в більш вигідній ситуації порівняно зі споживачами в будинках із ОСББ: останні фактично змушені сплачувати пеню за несвоєчасну оплату послуг, в будинках ОСББ підприємства-монополісти припиняють надання послуг всім споживачам, а не лише боржникам тощо. Судова практика є неоднозначною: є рішення, за якими ОСББ дійсно визнавалися виконавцями, і є рішення, в яких суди визнавали, що ОСББ виконавцем житлово-комунальних послуг бути не може.

Комунальна реформа має бути саме комунальною, а не політичною. Необхідно створити споживача, який змусить підприємства конкурувати і боротися за нього. Так, це не вирішує питання зношених мереж, але тільки такий підхід закладає базу для усіх інших перетворень у системах життєзабезпечення. І поки це питання не буде вирішено, про усі реформаторські потуги можна забути.