20 січня 2012, 11:52
День Соборності та Свободи України
2 січня 2012 року наша держава згідно з Указом Президента України Віктора Януковича вперше в історії незалежності широко відзначатиме День Соборності та Свободи України. У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. – прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР.
Офіційно в Україні День соборності відзначався з 1999 року. Свято було встановлено «…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99[1].
30 грудня 2011 року указом Президента України Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, натомість встановлено День Соборності та Свободи України.
Витоки ідеї соборності
Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У ХVIIІ — початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях кращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.
«За волею народу українського»
В непростий історичний час відбувалися події, що передували ухваленню доленосних для України рішень. Під тиском народних мас 1 грудня 1918 року у Фастові було укладено «перед вступний» договір між УНР і ЗУНР про наступну злуку двох українських республік в одну велику державу. 3 січня наступного року Українська національна рада ЗУНРУ у Станіславі затвердила текст «перед вступного» договору і ухвалила Акт злуки, обрала делегацію у складі 65 осіб до Києва.
О 9-ій годині вечора 21 січня 1919 року у Києві розпочалася спільна нарада Ради Народних Міністрів з делегацією Західної Української Народної Республіки. Саме на ній було ухвалено Акт злуки та універсал Директорії.
Так судилося долею, що на цій нараді було доручено універсал про об’єднання українських земель на Софївському майдані у Києві оприлюднити члену-секретару Директорії, нашому землякові, уродженцю села Жаботин нинішнього Кам’янського району Федору Швецю – відомому громадському, політичному державному діячу, професору геології Київського університету, члену селянської спілки і ЦК УПРС.
В урочистій церемонії взяли участь члени Директорії В.Винниченко, С.Петлюра, П.Андрієвський, А.Макаренко, Ф.Швець, духовні та світські представники Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Републіки.
На площі та прилеглих вулицях зібралися десятки тисяч жителів Києва та приїжджих.
Прозвучала мелодія національного гімну. Урочиста церемонія розпочалася рівно о 12-й. Керівник секретаріату зовнішніх справ ЗУНР Лонгин Цегельський зачитав Грамоту-ухвалу Української Народної Республіки, в якій висловлювався намір об’єднати обидві республіки. Член делегації ЗУНР Ярослав Олесницький повторив текст грамоти французькою мовою для представників дипломатичного корпусу.
З документом-відповіддю виступив член-секретар Директорії професор Федір Швець.
Він урочисто проголосив: «…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»
Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім – військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.
Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на голубому полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклалося до скликання Установчих Зборів об'єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.
Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося. Століттями розірваний український народ визволився з неволі – Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна – з Австро-Угорської імперій – і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Акт возз'єднання, злуки двох Україн був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, – писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. – Україна, затиснута між двома потужними силами – Антантою з півдня і більшовиками з півночі, – не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, поширювалося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».
Перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Це яскраво проявилося в процесі переговорів Симона Петлюри з Польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 року Варшавського договору, згідно з яким, за визнання Польщею очолюваної ним Директорії УНР та надання військової допомоги проти більшовицьких урядів Росії та України. Польщі передавалася Галичина, Холмщина, Підляшщя й Західна Волинь (включаючи повіти Рівненський, Дубнівський та частину Кременчуцького).
Окупація Польщею Західноукраїнських земель знову відсунула на невизначений період возз’єднання всіх українських земель. Воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. «Свято свободи, що прийшло зі Сходу», обернулося для населення жорстокими буднями.
На жаль, це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснене нове об'єднання «сходу» і «заходу» в 1939 році, полишили в думах мільйонів українців незагоєні рани.
Значення Дня соборності
Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти. Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного збирання територій в єдиній суверенній державі.
Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.
Соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовну консолідацію всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої національності.
Соборність для України – це єдність багатоманітності, об’єднання навколо спільного стрижня, яким є українська державність, українська ідентичність.
Об’єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українського народу та сформувала підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України, утвердження її національної ідеї.
Стрімко лине час. Однак територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки – це не тільки суспільна потреба, а й пам’ять про незліченні жертви, які протягом віків принесені українським народом на вівтар незалежності, соборності, державності.
День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави в єдності українських земель. А поразка Української Народної Республіки нагадує сьогоднішньому українському суспільству про його роль у розбудові самостійної і незалежної сучасної України.
Ми й надалі маємо пам’ятати, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші діти та внуки.
Тож працюймо разом для світлого майбутнього нашої рідної України!
Зі святом всіх – з Днем Соборності та Свободи України!
