21 липня 2015, 10:47

Адміністративна реформа в польових умовах Новопсковщини
Олексій РОЗУМНИЙ провів інтерв'ю спеціально для «Острова Лугань». Згідно плану, 194 нині територіальні громади, що мешкають на «українській» частині Луганщини мають об’єднатись усього в 24 «спроможні». Однак уже очевидно: цю «компактну» цифру витримати не вдасться. Скажімо, на території Новопсковського району мали б постати усього дві громади, але навіть із Новопсковом сьогодні погодилась об’єднатись лише ближнє село Осинове. Це не добре – і зовсім не погано власне для реформування. Це – просто реалії сьогодення , які склались у окремо взятій Новопсковщині саме так, а не інакше. Що думають селяни решти населених пунктів району, невідомо, а от з ініціаторами цього, найбільш реального, «союзу», авторові поспілкуватись вдалося, «перетнувшись» із ними в обласній військово-цивільній адміністрації, куди селищний голова Новопскова Олександр Бондар та сільська голова Осинового Інна Птушко приїхали, аби довести справу до логічного завершення. В Офісі реформ мені про Бондаря і раніше казали, як про «передовика» у реформістській справі, а тепер з’ясувалось, що він просто – перший. Тобто вони – разом із Інною Миколаївною. Оскільки «реформатори» приїхали, аби провести останні узгодження й вирвати останні підписи під власним проектом, їм було геть не до запитань сторонньої людини. Тим не менш, хоч і похапцем, деякі коментарі від них таки спромігся почути. Переважно від Інни Птушко – можливо, тому, що з нею ми вже були трохи знайомі. І.П.: – Ми вийшли на останній етап створення спроможної об’єднаної громади – чекаємо пропозицій від області і з Києва. Олександр Бондар у цей час теж знаходився в тій же кімнаті і , відволікшись від діалогу зі співрозмовником з Офісу реформ, додав: – Якщо ми зараз його не переступимо, гріш ціна нашому… Після чого знову занурився в нагальну справу. – Інно Миколаївно, почніть, будь ласка, від самого початку… – За Законом ті громади, які об’єднуються, отримують у власність землі, прибутковий податок, фінансування – і така об’єднана громада стає спроможною. Мало того, що ми розпоряджатимемося всіма об’єктами, що знаходяться на території громади – землі за межами населених пунктів теж уже стають не районними, а нашими. Матимемо своє фінансування – і гроші з обласного бюджету, оминаючи район, спрямовуватимуться до бюджету громади. Це нам дуже сподобалось. І ще нам сподобалось – чому ми й почали переговори з населенням – буде додаткове фінансування. На розвиток інфраструктури, соціальної сфери в широкому обсязі. Оце ми донесли людям; самі їх послухали, провели сходи, обговорення. Витримали всю передбачену Законом процедуру. Ініціювали, обговорили, затвердили. Затверджував уже голова селищної ради, яка буде центром спроможної громади – селищний голова Новопскова Олександр Олексійович Бондар. Потім знову по громадах проводили обговорення. Подали клопотання на облдержадміністрацію – про те, що ми схвалили проекти. І вже коли прийшов висновок від ОДА – про те, що наш проект відповідає всім законодавчим вимогам – ми востаннє провели сесії, прийняли відповідні рішення, відправили пропозиції на фінансування – і тепер губернатор повинен, на їхній основі, подати свої пропозиції в Кабмін щодо фінансування нашої території. От сьогодні ми чекаємо рішення керівника області. Інші громади багато чого втратять, не зробивши того, що зробили ми. Тому що ми матимемо ресурси, матимемо можливість бути забезпеченими і жити в достатку. Не буде загострення пристрастей – будуть широкі можливості. – Ви мені ось що поясніть. Ви ж, у разі успішної реалізації проекту, не будете більше сільським головою. Не прикро втрачати владу і можливості розпоряджатися хоч якими, але ж коштами сільського бюджету? А у вас село багате, наскільки я бачив позаторік… – Розумієте, коли я йшла на посаду сільського голови, не казала, що мені потрібна посада. У мене за мету було, щоб розвивалось моє село, щоб воно ставало кращим. Щоб багатшим стало… Так, ми с початку планували, щоб до нас приєднались сусідні села. Уже почали переговори з декількома малими селами. Але коли детальніше вивчили Закон, зрозуміла, що нам центром громади – не бути. Якби до нас приєднались сусіди – багатшими ми разом все одно не стали б. І вирішили об’єднуватись з багатшою громадою. А те, що залишусь в Осиновому старостою, нічого страшного немає. Я собі застосування знайду скрізь. – Тобто у вашому випадку не спрацював психологічний момент, властивий більшості чиновників: «аби не впасти нижче»… – Так, є така психологія. Зате краще буде нашим людям… Пишемо проекти у прискореному варіанті: школи, дитсадки, клуби. Грандіозні замашки щодо прокладання доріг. Спеціальні машини для вивезення сміття. Звалище ми теж спроектували. Вуличне освітлення. Переобладнання кинутих садків на гуртожитки для переселенців… – Багато переселенців? Багато. На території Осинівської сільської ради чоловік триста. На дві чотириста місцевого населення. Хтось приїжджає, хтось їде, але в середньому от така чисельність. – А робота для них є? – Сільгосппідприємства… У нас і в дитсадку працюють дівчата. У центрі зайнятості стоять на обліку. А так багато пенсіонерів, дітлахів – це ж усього разом – триста. Чому нам ще не варто перейматись втратою статусу: ми ж усе одно в лікарню ходили до Новопскова. Люди наші працюють переважно в Новопскові. Тепер просимо Кабмін, аби нас забезпечили транспортом, адже щодня в район їде чоловік 150, а транспортне сполучення: зранку одна маршрутка – і ввечері. Дістаються, хто чим може. Багато хто – пішки. Треба придбати ще автобуси і таким чином покращити життя населення. – Ваша знаменита церква ремонтується? Церква функціонує. Свято-Успенська церква. Архітектурна пам’ятка республіканського значення, XVIII століття. Ремонтується; куполи зробили – але ж за кошти парафіян. На великий головний купол ми віднайшли спонсора; він виділив 40 тисяч гривень. А малі куполи вже за кошти людей, громадської організації осинівської. І стіни ззовні облаштовуються зі їхній рахунок. – На шляху об’єднання громад були перепони? Може, люди заперечували, чи районна влада… – Я вам скажу так. Коли ми проводили обговорення – в усіх п’яти населених пунктах, що підпорядковані Осинівській сільраді, заперечень не було. Ідея всім сподобалась. І всі до одного депутати сказали: «Об’єднуємося!» – всі побачили «плюси». А з нашим ентузіазмом – бо в мене всі депутати такі, без діла не сидять, відразу понесли ідею в маси – народ відразу погодився. Єдине, що висловлювались побоювання, чи не закриють школу, чи не закриється дитячий садок або клуб. Читаємо закон: там нічого подібного не передбачено. Навпаки – є плани залучати інвестора по переробці сільгосппродукції, по м’ясо-молочному виробництву – щоб був наплив на нашу територію, щоб люди заробляли гроші. Що стосується району, то особисто мені негативних коментарів від районного начальства чути не доводилось. А так чула, що район дану реформу не підтримує. (За інформацією автора, особливо потужний спротив чинить недавній «хазяїн» району, ставленик Єфремова Степан Чернявський, який і досі очолює Новопсковську районну раду. От таким «товаришам» адміністративно-територіальна реформа – як серпом… по горлянці). Адміністрація слабенько працює на даному напрямку. Ми просили, аби хтось від неї хоч на одних зборах був присутній. Або на сесії сільради. Були, були присутні. Але власної ініціативи не виявляли. Аналогічне питання, коли з’явилась така можливість, автор задав голові Нопсковської селищної ради Олександрові Бондарю: – Не було на зборах заперечень проти об’єднання такого типу: «Ми заможніші, то ж нащо нам ділитися бюджетом із біднішим селом?» О.Б.: – У нас аргумент був один: «Зараз у селища бюджет 1 млн. 700 тис. грн., а в Осиновому – 505 тисяч. А якщо ми об’єднаємось, отримаємо 14 з половиною мільйонів. То ж думайте, хто кого буде утримувати». Нам дає держава 14 мільйонів тих податків, які тут збираються. – Вже вирішили, на що ви їх витрачатимете? – О! Та в нас планів уже – на п’ятдесят мільйонів! І взагалі ми не дуже хочемо зараз роздавати інтерв’ю, аби не наврочити. Тому що от зараз останньої сходинки не вистачає – Бо немає сьогодні губернатора? – Ну, такого не буває, щоб святе місце було пусто. Місце є, і ручка в цього місця є. Підпише нам виконувач обов’язків, питань нема. Але хотілось би все, нарешті, закінчити. І.П.: – У прийнятому Законі є шорсткості і недопрацювання. Тому ми змушені всі вчитися. Хто шишки набиває, хтось прокладає тернистий шлях. Але ж результат має бути позитивним. Отже, якщо вже написали цей Закон, треба всім об’єднатись, аби довести справу до ума. Децентралізація повинна проводитися якраз ізнизу – щоб нам влада віддала цю позицію. Тоді буде все добре. Адже зараз ми маємо ту ступінь історичного розвитку України, коли люди мусять повірити в те, що вони можуть самі дати собі раду. Тільки так. Якщо буде зрозуміла людям на місцях нормативна база й поетапне виконання рішень, наказів, постанов і законів, і люди побачать, що є реальні зміни, які видно неозброєним оком – тоді тільки вони в це повірять. Реформа повинна здійснюватись в цілій Україні, але ж зрозуміло – з усіх вона не почнеться. Хтось має бути перший, за першим іти другі, за ними треті… У Законі, до речі, це проглядається. Говориться про добровільне об’єднання і є натяк на такий собі пряник. Оцей пряник люди повинні отримати. Обов’язково!