21 липня 2006,11:26
Говорячи про двомовність, ми хочемо консервувати незнання української мови. -- Зіновій Гузар.

У засобах масової інформації іде дискусія щодо використання державної мови в професійній діяльності державних службовців. Заступник голови облдержадміністрації Зіновій Гузар поділився думками з цього приводу:
- Вимога до держслужбовців у достатньому обсязі володіти державною мовою – норма прийнятна у всьому світі. У нас вона викликає шалений спротив. Доходило до звинувачення у приниженні та неповазі людської гідності. Дії керівництва кваліфікуються, як порушення конституційних прав, попрання демократії, і, навіть, прояви тоталітаризму. За такою логікою можна розгорнути дискусію, чи варто дотримуватися норм Конституції, законів України, правил дорожнього руху врешті решт. Але ж Закон один для всіх. І виконання його положень не може варіюватися залежно від регіону. Давайте в такому разі введемо в Закарпатті угорську мову, на Буковині -румунську і подивимося, як наші силові структури будуть спілкуватися між собою, враховуючи їх дислокацію та взаємозамінність, їх роботу в межах всієї України.
Така постановка питання власне вказує на суть проблеми: на 15-ому році незалежності держави державні службовці, працівники державних органів не знають державної мови і шукають мотивації, щоб і не вчити. Однак, емігруючи до Італії, Німеччини, США, інших країн наші громадяни за півроку вивчають чужу мову. Я переконаний, що на Луганщині немає підґрунтя для подібних дискусій: жителі спілкуються і розуміють обидві мови.
Справа у тому, що певні політичні сили штучно нагнітають проблему, використовуючи мовне питання для збурення народу перед виборами, підвищення рівня протесту у суспільстві, причому роблять це спекулятивно і абсолютно безпідставно. Місцеві ради навіть приймають ухвали на захист російської мови. Конкретно, від кого потрібно захищати російську мову на Луганщині? У таких великих містах як Красний Луч і Краснодон немає жодної української школи. Газети обласної ради, які виходять на кошти платників податків, видаються тільки російською мовою. Викладання у вузах, які фінансуються з державного бюджету, ведеться російською мовою...
У цивілізованому світі питання двомовності порушують, коли в межах однієї держави живуть представники двох корінних національностей, тобто таких, які жили на даній території завжди і бажають зберегти свої рідні мови. Наприклад, Бельгія, де фламандці розмовляють фламандською, а валлони – валлонською (діалект французької). У Фінляндії фіни розмовляють фінською, а шведи, що компактно проживають на півдні Фінляндії – шведською.
А в Україні? Від початку існування незалежної України адвокати двомовності виступають за надання статусу державності чи офіційності російській мові в основному для російськомовних українців. Але ж це абсолютний нонсенс. Ніде в світі представники однієї національності не вимагають, щоб узаконили їхнє право розмовляти мовою іншої національності!
При цьому посилаються на Європейську хартію регіональних мов або меншин. Але ж в документі чітко зазначено: «Для цілей цієї Хартії… термін «регіональні мови або мови меншин» означає мови, які: традиційно використовуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави; та відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави; він не включає діалекти офіційної мови (мов) держави або мови мігрантів…». За цим визначенням російська мова аж ніяк не підпадає під дію Хартії. Російськомовне населення сьогодні в Україні є найбільшою групою носіїв мови. А отже, на даний момент захищати російську мову в Україні на підставі цієї конвенції – це те саме, що захищати російську мову в Росії, де теж більшість людей розмовляють російською.
Російська мова не є «історично регіональною» для жодного регіону України, оскільки про неї не можна сказати, що вона традиційно використовується в межах певних територій, тобто - в межах кордонів України не має етнічних російських земель. Так, частини України ставали польськомовними, російськомовними, німецькомовними, румуномовними на якийсь час лише через входження до складу різних імперій. Коли ж вплив імперій слабшав, регіони України поверталися до української мови.
Межі розповсюдження російської мови в Україні постійно змінювалися і змінюються. Навіть сьогодні не існує компактної російськомовної частини України: великі міста – російськомовні, а регіони, що їх оточують – україномовні.
Тож нічого не треба захищати. Давайте нарешті відмовимося від термінології громадянської війни! Мову треба вивчати і створювати належні умови для її функціонування. А практика свідчить, що проблеми є саме з вивченням української мови. В обласному центрі в українських класах і школах навчається лише 11(!) відсотків учнів, притому, що більше 50 відсотків мешканців міста - етнічні українці згідно останнього перепису населення. Більше того, я знаю конкретні факти, коли порушуються права україномовних батьків віддавати своїх дітей в українські школи, бо поряд немає освітніх закладів з українською мовою викладання. Можна у Луганську вільно купити журнал або газету українською мовою, знайти дитячу книжку?
У преамбулі Хартії чітко сказано, що «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Політичні захисники російськомовних українців лукавлять, кажучи, що запровадження другої офіційної мови – російської – не зашкодить відродженню української мови. Для відродження якоїсь мови в сучасному суспільстві необхідне ї правове домінування над іншою мовою. Якщо цього не має, то мова рано чи пізно помре.
На жаль, і в часи незалежності русифікація України триває: якщо в перші «постперебудовні» роки багато газет переходили на українську мову, то сьогодні ми бачимо зворотну тенденцію, як і на телебаченні та радіо.
Статус української мови як державної дотепер не підкріплений законодавчими актами: в багатьох галузях українська мова залишається державною тільки на папері. Нараз становище української мови в Україні гірше за становище регіональної каталонської мови в Іспанії. Адже в провінції Каталонія державний службовець зобов’язаний володіти каталонською мовою. А в Україні навіть не всі парламентарі володіють українською.
Ніхто не заперечує права користуватися тою мовою, яка є більш зручною для людини. Державний службовець у повсякденному житті може розмовляти російською, польською, татарською, грецькою… Але коли питання йде про виконання професійних обов’язків, тут людина повинна знати державну мову. І не треба нікого агітувати, переконувати, тим більше, у необхідності виконання законів.
За місяць - річниця незалежності України. Чимало буде сказано з високих трибун про надбання і втрати, успіхи і помилки у державній політиці. А що ми, українці, зробили для становлення своєї країни? Навіть не вивчили мову держави, громадянами якої стали 15 років тому, і тепер хочемо консервувати власне незнання української мови, ховаючись за питанням двомовності.