„Точно встановити кількість людей, що загибли від Голодомору неможливо за давністю, проте їх набагато більше, ніж зазначається в офіційних цифрах”, – вважає керівник Луганської філії Асоціації дослідників Голодоморів в Україні Ірина Магрицька. Під час брифінгу в облдержадміністрації вона заявила, що зібрані нею та її однодумцями свідчення живих свідків подій 1932-1933 років свідчать, що на території Луганщини загибло під час Голодомору набагато більше 16 тисяч селян. Проте, вона признала, що дослідницька робота тільки триває і про остаточні результати можна буде говорити лише коли будуть опитані усі свідки та відкриті усі документальні матеріали, що досі є засекреченими в архівах колишнього КДБ.

Влітку цього року було організовано дослідницькі експедиції під керівництвом голови Асоціації Ірини Магрицької. В результаті дослідниками було обстежено 5 районів області – Кремінський, Сватівський, Новопсковський, Білокуракинський та Новоайдарський, що найбільше постраждали від Голодомору. Відвідані 44 села, взято інтерв’ю у 110 мешканців, що були свідками трагедії.

Регіональний осередок Асоціації дослідників Голодоморів в Україні працює на Луганщині з 2003 року. До її роботи Ірина Магрицька, викладач Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля, залучає студентську молодь Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, мешканців області різного віку та соціального статусу.

За словами Ірини Магрицької, дослідженням свідоцтв Голодомору по селах Луганщини вона займається вже 15 років. За цей час власноруч опитала мешканців 150 сіл, переважно на півночі Луганщини. Вона підкреслила, що важливо розмежувати поняття „голод” и „голодомор”. Так, Ірина Магрицька вважає, що у сільських північних регіонах області відбувався голодомор, бо там зафіксовані масова загибель селян, вимирали цілі села у Новопсковському, Троїцькому, Біловодськом, Харківському та інших районах Слобожанщини. У більш індустріальній південного-східній частині області, Донбасі, масової загибелі людей від голоду не було, тому не можна казати, що там відбувався Голодомор.

Розказуючи про свою роботу та роботу Асоціації дослідників Голодоморів і Україні, Ірина Магрицька зазначила, що документи сільських РАКСів давно знищені, тому основним джерелом інформації про загиблих під час Голодомору є усні свідчення тих людей, яким вдалося пережити трагедію та дожити до сьогодення. Із записаних на аудіо плівку та розшифрованих свідчень дослідниця планує видати книгу „Голод 1932-1933 років: свідчення очевидців”, яка вийде у світ вже на початку 2008 року. Ще 110 свідчень, записаних під час дослідницьких експедицій на відео, стануть базовим матеріалом для документального фільму про Голодомор на Луганщині, який планується створити теж у наступному році. „Сценарій вже написано, питання – за фінансуванням, – підтвердила Ірина Магрицька. 

Дослідниця займається вивченням теми Голодомору на громадських засадах. „Я філолог за фахом, і історія – не моя спеціальність. Але я роблю це вже 15 років, бо в цьому відчуваю свій громадський обов’язок і це мені болить”, – зазначила Ірина Магрицька. За клопотанням Луганської облдержадміністрації 4 жовтня 2007 року за Указом Президента України від 02.10.2007 № 940/2007 “Про відзначення державними нагородами працівників освіти” громадська діячка Ірина Магрицька була нагороджена Орденом “Княгині Ольги” ІІІ ступеню.