«Дорогий Український народе,

Шановні співвітчизники,

Сьогодні ми відзначаємо 90-ту річницю об'єднання України в єдину державу – проголошення Акта Злуки.

Учасник визвольних змагань, перший міністр закордонних справ України Олександр Шульгин писав: «Ідея, проголошена 22 січня 1919 року, живе й житиме: нас поділяли кордони, але цей акт назавжди встановив: існує єдина українська нація».

Значення цієї події, безумовно, виходить за межі політичних, часових і навіть географічних обставин 1919 року. Вона стала для України вічною цінністю. Цей день – знак. Цей день – символ. Символ соборності, єдності, здатності українців до консолідації, до праці і битви за власну державу.

Попри чужі імперії, попри загарбання і асиміляцію українська нація перемогла і залишилися єдиною й неподільною. Ця істина прийшла з глибин народу, пробудженого до життя національною революцією 20-х років.

«Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України» – викарбовано на скрижалях Акта Злуки, на Софійській площі, 90 років тому.

Акт злуки – це єдність нашого духу, часу і простору. Це – наша ідея, піднята мов прапор, передана нам, і нам належить передати її в руки майбутнього, нашим дітям і нашим правнукам.

Відновлення нашої незалежності у 1991 році бере своє життя якраз з цього дня.

Ідея єдності перемогла, коли постав живий ланцюг 22 січня 1990 року. Тодішня, вільна і велика у своїй щирості та свободі демонстрація єдності мільйонів українців не залишила сумніву. Імперії гинуть. Імперії падуть. А Україна – вічна.

Це підтвердив Божий день 24 серпня 1991 року. Це утвердив Божий день 1 грудня 1991 року. Понад 90% наших громадян, у тому числі, і присутні, проголосували за незалежність. Ми були як ніколи сильні, бо були єдині.

Ми можемо бути сильні, якщо ми єдині.

Я хочу скласти щиру шану тим, хто 90 років тому підняв над нашою землею ідею нації, держави і нашої народної єдності.

Ми згадуємо десятки тисяч патріотів, які стали інтелектуальним, духовним і військовим проводом нашого народу. Ми вшановуємо імена Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Євгена Петрушевича, Симона Петлюри, Євгена Коновальця та інших діячів і лідерів України – Української і Західноукраїнської Народних Республік. Ми з вдячністю згадуємо всіх співвітчизників, які в час національної революції 1917-1921 років боролися за нашу державу.

Ці стіни, де ми знаходимося, якраз були свідками тих величавих складних подій. Упевнений, що настав час надати будинку, в якому ми зараз знаходимося, національного статусу, відновити його ім'я – Центральна Рада і перетворити його на сучасний музейний комплекс з вивчення і поширення знань про визвольні змагання. (Йдеться про приміщення, де нині розташований Будинок вчителя).

Сьогодні у Центральній Раді відкриваємо музей Української революції. Я хочу подякувати всім, хто за багато років доклався до створення цього музею. Це - велика і, безумовно, свята справа, завдяки якій Україні повертаються справжня історія, справжні імена і справжні святині.

Дорогі співвітчизники,

Ми переживаємо нелегкі часи з одної сторони, але я переконаний, величаві та знакові. Як ніколи раніше, сьогодні потрібна наша єдність, розсудливість, мудрий вибір.

Однією з причин, чому Українська держава зазнала тимчасової поразки на початку 20-го століття, було те, що широкі верстви людей повірили в солодку брехню більшовиків. Це обернулося смертю мільйонів українців, які мріяли про Українську державу і незалежність.

Безумовно, за минуле треба нести відповідальність. І, якщо хочемо гідного життя, кожен висновок, у тому числі і того часу, треба викарбувати на чолі.

Не треба бездумно вірити солодким обіцянкам.

Не треба бездумно вірити політикам, які спроможні одномоментно здати національні інтереси.

Не треба сподіватися, що хто-небудь замість нас створить успішне сьогоднішнє наше життя.

Наша сила - повторюю багато разів - це єдність навколо рідної держави. Це є пріоритет номер один. Держава не будується завтра чи післязавтра - держава будується сьогодні. Українцями стають не завтра і не післязавтра - ними стають сьогодні.

Ця єдність, на жаль, не так часто існує серед політиків, які дуже часто розглядають рідну країну як черговий бізнес-проект.

Але я переконаний, що ця єдність завжди існувала і завжди буде існувати серед українського народу, серед українських звичайних людей. Саме до цих людей я завжди звертаюся і звернене моє слово сьогодні.

Прагнення допомогти співвітчизникам об'єднало українців під час аварій в Алчевську, Ожидові, трагедій в Дніпропетровську, Євпаторії, в тому страшному і важкому літі, яке пережили в 2008 році шість областей України, де десятки тисяч людей були викинуті буквально за три дні на вулицю.

Це джерела нашої єдності, джерела нашої гордості.

Прагнення гордитися за свою країну об'єднало українців під час перемог нашої олімпійської і паралімпійської збірних у Пекіні чи футбольної збірної на чемпіонаті світу з футболу.

Небайдужість і турбота об'єднали українців в акції «Зігрій любов'ю дитину», коли без жодної державної копійки за один рік майже тисячі багатодітних родин (де 10 і більше дітей) – повторюю, без жодної копійки державного чи місцевого бюджету – отримали 800 будинків, зроблені в сотнях будинків ремонти, надана техніка, побутові прилади. Дали майбутнє, переконаний, тисячам людей. Але найголовніше, що ми можемо одне одному дати, – це надія, це віра. Є віра – можна гори зрушувати з місця.

Прагнення зберегти тепло в оселях українців по всій країні об'єднало зусилля наших українських інженерів, техніків, управлінців, менеджерів, які забезпечили безперебійне постачання газу із західних газосховищ до людей в Донбас, Луганськ, Харків, Дніпропетровськ. Наша система працювала так, як не передбачалося жодним з проектів, включаючи і час розбудови цієї газотранспортної системи. Була зроблена колосальна робота, і по суті, зірваний той план, мета якого була східні регіони України на другий день поставити на коліна. Ще раз показати місце України.

Тому ще раз повторюю: це ми не повинні забувати – завдяки високому професіоналізму українських фахівців надскладне технічне завдання, безпрецедентне завдання із розвороту газотранспортної системи було вирішене за кілька годин 1 січня.

Ці люди виконали свій обов'язок так, як належить патріотам України.

Нас об'єднує прагнення жити за європейськими стандартами, у власній державі.

Сьогодні перед Україною постали небезпечні загрози – нові, втім з добре відомою нам агресивною природою.

Я закликаю все українське суспільство об'єднатися навколо національних цінностей, навколо української державності.

Саме для них і лише для них присвячена й моя праця як Глави Української держави.

Рідна держава потребує підтримки кожного з нас. Повторюю – і не завтра, а сьогодні. Рідна держава потребує загальносуспільної єдності.

Ми сильні, коли єдині. Це потрібно підтвердити якраз зараз, бо це надзвичайно цінно.

Так, ми, українці, шануємо всі інші народи і інші держави.

Не шукаємо собі ворогів і прагнемо розширювати коло наших партнерів.

Але з кожним ми зобов'язані говорити виключно з позиції гармонії наших відносин на базі національного інтересу.

Звідси постане наша нездоланна сила, наша гідність і, безумовно, наша безпека.

Як європейська нація, співтворець європейської історії, культури та духовних ідеалів, ми бачимо своє майбутнє в єдиній демократичній Європі та в системі євроатлантичної системи безпеки.

Як єдина нація, ми маємо покласти край будь-яким штучним внутрішнім поділам і непорозумінням.

Українська держава постала на споконвічних етнічних українських територіях.

Тіло нашої нації єдине, дух наш спільний, наша доля неподільна.

Наша національна єдність, безумовно, жива й активна.

Лише рідна держава, її єдність, усвідомлення того, що національний суверенітет і соборність вищі понад усе, – є запорукою повнокровного, безпечного існування нашого народу.

Соборність – це наше священне надбання.

Ідея, піднята мов прапор 90 років тому, сьогодні знаходиться в наших руках.

Вона повинна жити вічно і вічно передаватися вперед.

Ми – одна нація. Одна Батьківщина. Одна Україна.

Слава Україні!»