За час окупації гітлерівці перетворили Мілове на великий укріплений район. У селищі був розташований гарнізон, що налічував до 7 тис. солдатів та офіцерів. Майже всі кам’яні будинки були обладнані під вогневі точки. На перехрестях вулиць були встановлені кулемети, у дворах стояли замасковані танки і самохідні гармати.

2 січня 1943 року частини 57-ї гвардійської стрілецької дивізії вийшли на рубіж за 12 км від Мілового. Це поклало початок визволенню української землі.

7 січня почався штурм селища. Прикладів відваги, героїзму та хоробрості визволителів Мілового важко порахувати. Так, капітан Ф.Чечеров в одному з запеклих боїв загинув смертю хоробрих, мужньо кинувшись із низкою гранат під гусениці німецького танку. Приклад його наслідували командир взводу Лисаков М.М., сержант Хамат Шамсієв, солдати Федір Сурін та Микола Смирнов. Безсмертний подвиг здійснив у небі над Міловим командир ескадрильї капітан І.Утюскін, який спрямував свою машину на скупчення ворожих зеніток. Ще 6 тис. червоноармійців загинули в жорстоких боях за селище.

16 січня Мілове було повністю визволене від ворога. Вже на початку лютого 1943-го року міловчани відновили роботу олійниці, млина, пекарні, почали постачати продукцію військам Південно-Західного фронту. А з середини лютого в селищі почалися заняття в школі, відкрився дитячий будинок на 100 дітей та почав працювати пологовий будинок.

А 19 січня 1943 року, після майже семимісячного тривання фашистської неволі, частинами 172-ї стрілецької дивізії було визволено Білокуракине.