Загалом, Луганщина має давню історію. Перші пам’ятки відносяться до палеолітового часу. В епоху міді-бронзи тут мешкали скотарські та землеробські племена, які залишили після себе численні курганні могильники та поселення. Пізніше тут мешкали кіммерійці, скіфи та сармати, по території кочували тюркські племена.

Після татаро-монгольської навали довгий час територія була малозаселена і навіть мала назву «Дике поле». Інтенсивне заселення почалося в XVII сторіччі після закінчення визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Запорізькі козаки створювали свої зимівники, будували села і слободи селяни з лівобережної та правобережної України, з центральних губерній Росії.

У середині XVIII сторіччя поселилися колоністи – вихідці з Балкан, в основному, православного віросповідання, серби, молдавани. Тоді і виникла адміністративно-територіальна одиниця – Слов’яносербія.

У першій половині XIX сторіччя землі області входили до різних губерній: Старобільський повіт – до Харківської, Слов’яносербський та Бахмутський повіти – до Катеринославської; до складу війська Донського входили землі Станично-Луганського, Свердловського, Антрацитівського районів. До складу Воронезької губернії входила частина Біловодського району.

У першій чверті XVIII сторіччя почалися роботи з дослідження в краї покладів кам’яного вугілля, перші промислові розробки якого було розпочато в 1790 році в районі Лисячого Байраку (Лисичанськ) для потреб Чорноморського флоту.

У 1796 році починається будівництво Луганського ливарного заводу, робітниче селище якого згодом переросло в сучасне місто Луганськ. У жовтні 1800 року завод дав перший чавун. Для виплавки металу вперше в Росії було застосовано кокс, випалений у Лисичанську. З цього часу Луганщина інтенсивно розвивалась як вугільно-металургійний комплекс.

У 1895 році в Луганську споруджується патронний, у 1896 році – паровозобудівний заводи. У ці роки почали діяти емалювальний, спиртоочисний, пивоварний, шкіряний та інші заводи.

У червні 1938 року була заснована Ворошиловградська область, до складу якої увійшли 4 міста, 28 районів. На січень 1939 року в області мешкало 1 млн. 837 тис. чоловік, з яких – 65,8 % сільського населення, 34,2% – міського.

У 1958 році вона перейменована в Луганську, у 1970 році – у Ворошиловградьску, а з 1990 року – знову в Луганську область.