«Луганську та Львівську області розділяє 1300 кілометрів та «гора» заскорузлих стереотипів. Як їх подолати і чи можна це зробити? Чи буде співпраця між двома областями? Про це кореспондент «ВЗ» під час відвідування Луганщини розмовляла з губернатором Луганської області Володимиром Пристюком.

– На жаль, сьогодні немає плідної співпраці між нашими областями, але я б цього дуже хотів, – розпочав розмову Володимир Миколайович. – У вас зараз новий губернатор, треба, аби він увійшов у справу, зорієнтувався, а з нового року можна було б починати проекти – і культурні, і бізнесові. Сьогодні бути керівником області і не розуміти своєї дотичності до процесів, що відбуваються у всеукраїнських масштабах, неправильно і непрофесійно. Ми чудово розуміємо, що під час минулих виборів різні політичні сили свої передвиборчі кампанії побудували на розділенні наших територій. Їм це непогано вдалося.

– Не тільки тут. Під час «Ради Регіонів», що відбулася у Львові у 2010 році, я з колегами відвідав одне з літніх кафе на площі Ринок. Слово за словом, і розговорилися з хлопцями, що сиділи поруч. Я був шокований: молодим людям років 25-27, а у них про Донбас уявлення, як в американців про Росію – ніби там лише ведмеді та пісня «Калинка». Не знали елементарних речей, не розуміли ні добрих, ні поганих сторін регіону.

– Так, представників Партії регіонів – більшість. Але в обласній раді є комуністи, є Тігіпко. Але головне, у нас є дисципліна у раді. Я бував в інших країнах, бачив, яка у них опозиція. Там опозиція пропонує свій варіант стосовно розвитку тих чи інших подій. А у нас промовчить, а потім використає під час виборів як своєрідний «козир».

– Стосовно сепаратистських закликів, то першого удару завдали західні області. У нас по-іншому, тут немає політизованих громадських організацій, які роблять складні політичні заяви, у нас проста працююча пролетарська територія. Маємо дещо інші цінності щодо праці. Люди працюють і хочуть отримати дивіденди за свою роботу. У ваших краях, знаю, люблять менше працювати, а більше отримувати. Ми ж даємо бюджету більше, а отримуємо чомусь менше, ніж інші. Але ми не ревнуємо щодо цього, не ревнуємо, що Львів отримав право на проведення чемпіонату Євро-2012, і йому для цього дарують величезні гроші, у той час, як для нас їх немає. Ми розуміємо, що держава повинна підготуватися до чемпіонату. Пишаємося тим, що у вас гарний стадіон і аеропорт. Що це не тільки здобуток львів’ян, це здобуток України і луганців зокрема.

– Впевнений, половина тих, що багато говорять про сепаратизм та федералізм, не розуміють, про що говорять. Думаю, цілком нормально було б надавати привілеї регіонам, зокрема фінансові. От у нашої області кордон з Росією на 764 кілометри, це найбільший кордон області у державі! Чому ми не можемо розвивати партнерські відносини чи прикордонну торгівлю?

– Школи треба було закривати, бо різко впала народжуваність. Ну не може школа, розрахована на 200 осіб, навчати 10! У випадку з Красним Лучом було саме так, а поруч була ще одна школа. Ми вирішили їх об’єднати заради блага дітей. У 2010 році закрили 10 російських шкіл, 11 українських та дві українсько-російські.

Насправді немає на Луганщині проблеми мови. Є люди, які розмовляють російською, є ті, що українською, а є такі, що обома одразу, суржиком.

– Коли приймаємо на роботу, вимагаємо знання двох мов. В межах області діловодство російською, з Києвом спілкуємося українською.

– Не можна змушувати людей робити те, чого вони не хочуть. От як би ви, україномовна, відреагували, якби хтось змушував вас думати російською чи якоюсь іншою мовою. Питання мови не найважливіше сьогодні. Світ живе зараз іншими цінностями, має інші проблеми і завдання, зокрема екологічні, здоров’я населення. Треба поставити крапку у цьому питанні. Кожна територія має право самостійно визначати власні можливості і завдання, і ніхто не сміє їх обговорювати. Ви свободолюби, і ми також. Але державну політику треба будувати не на цьому, а на повазі до гімну, прапора та президента. Треба поважати більшість і прислухатися до меншості. Треба поставити крапку у розбраті. А щодо національності. От у мого тата корені запорізькі, а мама росіянка. Моїх синів звуть Назар і Богдан. Хто я? Українець, живу в Україні і працюю заради цієї держави».