23 серпня 2015, 12:00

Виступ Президента України Петра Порошенка на церемонії урочистого підняття Державного Прапора України та відкритті виставки бойових прапорів із зони АТО

Дорогі українці!

Щиро вітаю вас з Днем Державного Прапора України!

Українського лицаря, який щойно підняв у височінь наше національне знамено, звуть Мирослав Гай. Така честь випала йому цілком заслужено. Уявімо собі гору Карачун – найвищу точку Слов’янська. 14 травня минулого року Мирослав, – на той час боєць Національної гвардії України, – разом із десантником легендарної 95-ї аеромобільно-десантної бригади Сергієм Шевчуком під смертоносними кулями оскаженілих бойовиків встановили наш синьо-жовтий прапор на 120-метровій вежі міста Слов’янськ. Височінь така, що знамено гордо замайоріло неначе над усім Донбасом, аж по Азовське море.

Сьогодні на цій святій Софійській площі, де в січні 1919 року було проголошено Акт злуки українських земель в єдину соборну державу, присутні ще кілька героїв. Кожен з них довів: наш прапор – це більше, ніж символ, а інколи – важливіше ніж життя.

Найстарший – Анатолій Чайка, вчитель фізкультури із Донецька. В День соборності 2014-го року на барикадах на Грушевського нападники намагалися вибити у нього прапор з рук. Зламали обидві кисті, настільки Анатолій Павлович міцно тримав святиню.

Волонтери Вікторія та Олександр Кононови майже сто днів провели в полоні бойовиків, де врятували від наруги наш прапор і змогли забрати його на волю. Так само вчинив і Максим Авраменко: довго переховував стяг, а виніс його, зашивши у підкладку власного одягу з ризиком навіки згинути в катівнях бойовиків.

Микола Подрезан, людина з обмеженими можливостями, поклав за мету проїхати з українським прапором 35-ма містами 6-ти континентів.

Мистецтвознавець і художник Лев Скоп разом із сином Михайлом мають родинне ремесло: наносять на прапори зображення святих і дарують їх захисникам України. Одне з таких знамен оберігає підрозділ 80-ї аеромобільної бригади. Зображено на ньому покровителя українського війська Архистратига Михаїла.

І, нарешті, серед нас – Олександр Куренко, воїн 93-ї механізованій бригади. Прапор разом з ним вижив у справжньому пеклі під Іловайськом – в тих трагічних подіях, які стали наслідком прямого вторгнення підрозділів регулярної російської армії на територію України.

Вчора в Чугуєві, звідки на передову відправили сотні одиниць бойової техніки, молодший сержант Павло Деревецький вручив мені і цей прапор, який з бійцями 81-ї окремої аеромобільної бригади пройшов Авдіївку, Піски, Водяне, Донецький аеропорт. З пам’ятним підписом я передаю його на виставку бойових прапорів, справжніх фронтових реліквій, які побували в найгарячіших точках Донбасу. Сьогодні відбудеться флеш-моб «Підпиши прапор».

Дорогі українці!

Природньо, що синій та жовтий кольори надзвичайно позитивно сприймаються по всьому світу. Вчора в одному з журналів бачив добірку репродукцій найвідоміших художників, в доробку яких – шедеври, створені в жовтих та синіх тонах. Це Ван Гог, Малевич, Матісс, Мурашко, Тіціан, Шагал. Наш прапор народився із споконвічних народних мрій про волю. В тих думках золота барва символізувала врожайне поле та стиглу пшеницю, а синій колір – то знак безхмарно-чистого, спокійного неба над Україною. Поєднання синього та жовтого – втілена мрія українців про мирне, хлібне, заможне життя.

Сині і жовті кольори на українських знаменах поєднувалися вже в XIV-XV століттях. Наш прапор гордо замайорів і серед інших в XIX столітті під час європейської так званої Весни народів. Нової сили він набрав під час національної революції початку минулого століття.

До наших днів зберігся бойовий прапор Третьої залізної стрілецької дивізії Української Народної Республіки. Ним той підрозділ було нагороджено за переможні бої проти російсько-більшовицьких агресорів в 1919 році. Десятки років його зберігав в еміграції Степан Скрипник, племінник та ад'ютант Симона Петлюри, воїн Залізної дивізії. І лише в 1992 році, коли став Патріархом Мстиславом, повернув його до вже незалежної України. Це настільки цінна реліквія, що він зберігається в музеї, і раджу відвідати цей музей.

Наш прапор неначе священний вогонь зберігався в криївках Української Повстанської Армії, в таборах ГУЛАГу, в підпільних національно-визвольних організаціях, в осередках самвидаву. Імперія намагалася стерти наш прапор із народної пам’яті. За нього, за наш прапор висилали до Сибіру. Та всюди, де жив вільний українець, з ним був жовто-блакитний, або синьо-жовтий Український стяг – не лише як пам'ять про минуле, а, головне, як віра й надія на майбутнє.

За 24 роки відновленої Незалежності цей прапор міцно укорінився в нашій свідомості, життя без нього зараз вже навіть не можна уявити. Ми бачили його на обжинках, коли збирали щедрі врожаї; під час народних свят і фестивалів; після переможних змагань українських олімпійців; на футбольних полях та боксерських рингах.

Але найбільшу народну повагу і шану прапор здобув під час нашої з вами Революції гідності і Вітчизняної війни українського народу за Незалежність, проти російських загарбників.

Він майорить зараз над нашими позиціями на східному фронті.

Синьо-жовті стрічки та шеврони стали символом мужності українських військовослужбовців, добровольців, волонтерів.

Наш прапор – це живий свідок перемог і невдач – невдач, без яких, нажаль, не буває жодна війна.

Час від часу він стає червоно-чорним: багряним від української крові, яку проливає на українсько-донецьких чорноземах російський агресор.

Наш державний прапор – пароль, за яким знати, хто у нас свій, а хто чужий. Наш священний оберіг, знак нашої єдності, знак нашої перемоги.

Україна багато чого пройшла, вистояла найважчий рік своєї історії, і готова зараз йти вперед.

Знову і знову закликаю всіх до єдності. Один-єдиний національно-державний стяг цінніший за сотні партійних знамен. Це мій прямий заклик до всіх політичних сил, перш за все до тих, хто об’єднався в парламентську коаліцію, – єднатися зараз заради України. Пам’ятаємо заклик Івана Франка:

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити раздор,

Хай пропаде незгоди проклята мара,

Під Украйни єднаймось Прапор!

Як тисячолітня історія, так і кожна мить сьогодення безапеляційно демонструє, що українці – зріла, могутня, мирна, творча і працьовита європейська нація. Ми любимо рідну землю, назавжди об’єднані під синьо-жовтим покровом. Мабуть, нам його послала сама Богородиця. Оранта, отут в Святій Софії Київській, на нерушимій стіні має блакитний хітон і зображена на золотому тлі.

Дорогі мої співвітчизники!

Тут щойно цитували статтю 20-у Конституції: «Державними символами України є Державний прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України».

Який збіг! Цього року ми відзначили 1000 річчя смерті князя Володимира, від якого походить наш тризуб; 200 років від дня народження автора музики гімну композитора Михайла Вербицького і 150-ліття першого публічного виконання «Ще не вмерла України…».

Опитування громадської думки, проведені напередодні свята, свідчать – майже 95% українців пишаються і Українським прапором, і Українським гімном, і Українським гербом.

Так само ще одним позитивним символом нашої державності наш народ вважає нашу українську мову.

Я щиро вітаю усіх нас з Днем Державного Прапора України!

Хай майорить він у нашому небі на віки віків.

Слава Українському Прапору.

Слава Україні!