МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Методичний посібник
„НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ”
м. Луганськ
2010
Ухвалено на засіданні обласної МКМР з правової освіти населення
Протокол № 3 від 08 вересня 2010 р.
Розроблено спеціалістами відділу правової інформації та державної реєстрації Головного управління юстиції у Луганській області для використання в правоосвітній роботі
Для різних верств населення
Захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та суспільства в цілому є неможливим без належно врегульованої і організованої процедури розгляду цивільних справ. Специфіка цивільно-процесуального права полягає в тому, що найменші відступи від демократичних чи гуманістичних засад можуть призвести до істотного ущемлення прав людини, інтересів всього суспільства та заподіяння шкоди авторитету держави. Не випадково основоположні принципи цивільного процесу продекларовано в цілому ряді міжнародних документів про захист прав людини.
Одним з найважливіших напрямів реформування цивільного судочинства є введення інституту судового наказу, відомого раніше як російській, так і зарубіжним системам судочинства.
Наказне провадження - це спрощена документарна процедура захисту майнових прав та інтересів кредитора, вимоги якого до боржника щодо стягнення грошових коштів або витребування майна ґрунтуються на безспірних документах, що здійснюється за відсутності спору шляхом видачі судового наказу.
Наказне провадження має глибокі історичні корені. Доречно нагадати, що інститут судового наказу у вітчизняному цивільному судочинстві до 1917 р. і досвід його використання, про що відмічається у юридичній літературі, давав змогу вирішувати значну кількість безспірних справ, якщо боржник не оспорював свій борг і добровільно не виконував своїх зобов’язань. Після 1917 р ідея існування судового наказу була сприйнята радянським законодавством і зафіксована в Цивільному процесуальному кодексі УСРР 1924 р. з досить детальною регламентацією процедури його видачі. Так, судовий наказ за цим Кодексом застосовувався до грошових стягнень і до вимог про повернення або передачу майна, що ґрунтувалися, зокрема, на опротестованих векселях, актах, щодо яких встановлений обов’язковий нотаріальний порядок вчинення або засвідчення, за умови його одержання, розрахункових книжках на заробітну плату або розрахункових листах, що замінювали їх, тощо. Відповідно до зазначеного законодавства суддя міг відмовити у видачі судового наказу та повернути заявнику подані документи. За даним видом провадження явка сторін до суду не передбачалась, боржник дізнавався про вчинену щодо нього дію (наказ) з повідомлення судового виконавця. Судовий наказ міг бути оскаржений у загальному касаційному порядку. З прийняттям Цивільного процесуального кодексу 18 липня 1963 р. інститут судового наказу було ліквідовано. З цього моменту у цивільному процесі України мали місце три види провадження: позовне, у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин та окреме провадження. У СРСР так звані безспірні справи відійшли до компетенції нотаріату і стягнення заборгованості здійснювалося за допомогою виконавчих написів нотаріусів (див. Постанову Ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1964 р. №941 «Про затвердження Положення про державний нотаріат Української РСР та Переліку документів, на підставі яких вчиняються нотаріальні виконавчі написи на стягнення грошей і майна»).
Наказне провадження сьогодні також є судовим аналогом вчинення виконавчих написів нотаріусами, що здійснюються відповідно до Закону України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р., Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5, та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172.2
Нині цей вид судочинства або подібні до нього судові процедури успішно використовуються в багатьох країнах, зокрема: Греції, Данії, Франції, Російській Федерації, Республіці Білорусь, Угорщині, Швейцарії, Швеції, Італії тощо.
Цивільним процесуальним кодексом Німеччини, наприклад, визначено, що за стягненням заборгованості в порядку судового наказу можна звернутись у зв’язку з існуванням вимог, предметом яких є грошова сума в національній валюті. Як особливу форму даний Кодекс передбачає стягнення заборгованості в порядку судового наказу при поданні відповідних документів (вексельне та чекове стягнення заборгованості в порядку судового наказу). Досвід функціонування інституту судового наказу в правових системах різних країн свідчить про його незаперечну перевагу перед іншими формами розгляду справ. Так, за повідомленням Німецького фонду міжнародного правового співробітництва судами Німеччини у 1996 р. проведено 8 млн. 140 тис. проваджень на підставі судового наказу, що майже вчетверо більше, ніж розглянутих за цей період справ у позовному провадженні. Варто зазначити, що застосування такої форми вирішення справ не тільки полегшує роботу судів, а й дає можливість громадянам без значних фінансових затрат швидко отримати виконавчий документ.
Інститут судового наказу відроджений у російському цивільному судочинстві у 1995 р. шляхом внесення доповнень до ЦПК Російської Федерації – нової глави 11¹„Судовий наказ”. Відповідно до ст. 125¹ цього Кодексу судовий наказ визначається як „постанова судді, винесена за заявою кредитора про стягнення грошових сум або витребування рухомого майна від боржника”. Слід зазначити, що судова практика Російської Федерації також підтвердила виключно високий ступінь ефективності судового наказу. Зазначене дало змогу російським вченим-правознавцям ставити питання про розширення переліку вимог, які є безспірними та в яких допускалось би видання судового наказу.
Ефективність судочинства та справедливе правосуддя, за задумом законодавця, можуть бути реалізовані через спрощену процедуру наказного провадження. Вимоги щодо певного прискорення судочинства передбачені, зокрема, у Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 14.05.1981 р. № R (81) 7, де у контексті доступності до правосуддя зазначено, що необхідно впроваджувати процедури спрощення та прискорення судочинства. Так, звертається увага на впровадження таких спрощених процедур судочинства, які виключають необхідність проведення судових засідань, а також розробки заходів щодо розгляду безспірних позовних вимог, щоб остаточні рішення вносилися швидко, без зайвих формальностей.
У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006, звертають увагу на те, що правила судочинства не мають бути переобтяжені формальностями. Для забезпечення права особи на швидке поновлення своїх прав, особливо у нескладних справах, судову процедуру доцільно спростити там, де спрощення не порушуватиме інтересів сторін у справедливому вирішенні їхньої справи.
З прийняттям Верховною Радою України Закону України „Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року були внесені відповідні зміни до цивільного процесуального законодавства. Зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України визначено новий порядок стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та аліментів на дитину в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку тощо – в порядку наказного провадження.
Наказне провадження є новим видом провадження, що досі не був притаманний ані радянському, ані українському цивільному процесу, та введений із прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу України у 2004 році. Наказне провадження – це спрощений вид провадження у справах за вимоги, які мають очевидно достовірний характер, самостійний вид цивільного судочинства, що здійснюється судами загальної юрисдикції і спрямованого на постановлення судового наказу.
Наказне провадження, як і будь-який інший вид цивільного судочинства, є явищем об‘єктивної дійсності й складається із стадій, зміст яких визначається характером провадження, його метою. У зв’язку з цим стадії наказного провадження хоча і будуть різнитися від відповідних етапів позовного, але за структурою є подібними. Тобто, підготовка справи до розгляду має місце і в справах наказного провадження. Даному твердженню не суперечить той факт, що про видачу судового наказу по даній категорії справ рішення приймається без судового засідання. Відсутність судового засідання в даному випадку не означає відсутності стадії судового розгляду, просто здійснюється у формі одноособової процесуальної діяльності судді.
Очевидно, що якщо питання про видачу судового наказу розглядається за відсутності заінтересованих осіб, суддя має дуже ретельно перевіряти всі подані заявником документи, які підтверджують обґрунтованість та безспірність вимог останнього, оскільки він не матиме можливості зробити це на стадії судового розгляду.
Цей вид провадження свідчить не про відсутність спірних правовідносин між сторонами, а про те, що в силу очевидності права вимоги заявника виключають спір про наявність самого права. Справи наказного провадження виділені законом з огляду на вимогу процесуальної економії, тобто, деякі справи дозволено розглядати відмінним від загальної цивільної процесуальної форми шляхом. Сутність судового наказу полягає в тому, що він є немотивованим судовим рішенням, який виноситься від імені держави в передбачених законом випадках і містить приписи щодо стягнення з боржника грошових коштів або майна з метою поновлення чи захисту порушених прав та законних інтересів стягувача та ґрунтується на документах, наданих заявником, які підтверджують безспірність.
Однією з особливостей наказного провадження є те, що в спрощеному прискореному порядку можливе задоволення безспірних вимог підтверджених документами, на підставі яких видається судовий наказ. Безспірні вимоги у наказному провадженні – це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.
Введення законодавцем спрощеного порядку розгляду цивільних справ – наказне провадження, було спрямовано на забезпечення здійснення швидкого і справедливого судочинства, дотримання прав учасників цивільного процесу.
Враховуючи важливість отримання знань про порядок здійснення наказного провадження, вважаємо за доцільне навести статті Цивільного процесуального кодексу України
НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Стаття 95. Стягнення на підставі судового наказу
1. Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу.
2. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
3. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ
1. Судовий наказ може бути видано, у разі якщо:
1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;
2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;
3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;
4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;
5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.
Стаття 97. Підсудність
1. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Стаття 98. Форма і зміст заяви про видачу судового наказу
1. Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі.
2. У заяві повинно бути зазначено:
1) найменування суду, в який подається заява;
2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;
3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;
{Пункт 4 частини другої статті 98 виключено на підставі Закону N 2453-VI від 07.07.2010 }
5) перелік документів, що додаються до заяви.
3. Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.
4. До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження.
5. До заяви про видачу судового наказу додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
6. До неналежно оформленої заяви застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.
Стаття 99. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу
1. За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, що визначається з оспорюваної суми в разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
2. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.
Стаття 100. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи її повернення
1. Суддя повертає заяву про видачу судового наказу, у разі якщо:
1) заявник у встановлений судом строк не усунув недоліки заяви про видачу судового наказу;
2) до моменту відкриття наказного провадження надійшло звернення заявника про повернення заяви про видачу судового наказу;
3) наявні обставини, зазначені у пунктах 2-4 частини третьої статті 121 цього Кодексу.
2. Про повернення заяви про видачу судового наказу суддя постановляє ухвалу.
3. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, у разі якщо:
1) заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу;
2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право;
3) наявні обставини, зазначені у пунктах 2-5 частини другої статті 122 цього Кодексу.
4. Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу.
5. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, то суд відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу.
6. У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу, щодо якої відсутні підстави для її повернення чи відмови у видачі судового наказу, вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.
У разі якщо за результатами розгляду отриманої судом інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд повертає стягувачу заяву про видачу судового наказу.
У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу.
7. Питання про відкриття наказного провадження або відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу суддя вирішує не пізніше наступного дня з дня надходження заяви до суду, закінчення строку, встановленого для усунення недоліків заяви про видачу судового наказу та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Про відкриття наказного провадження суддя постановляє ухвалу.
Стаття 101. Наслідки повернення заяви або відмови в її прийнятті
1. Повернення заяви у випадку, встановленому частиною першою статті 100 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.
2. Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Стаття 102. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу
1. У разі прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження, суд у триденний строк з моменту її постановлення видає судовий наказ по суті заявлених вимог.
2. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.
Стаття 103. Зміст судового наказу
1. У судовому наказі зазначаються:
1) дата видачі наказу;
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;
3) ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником;
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника;
7) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу.
2. Судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження" та обов'язково містити положення про дату видачі судового наказу стягувачу, дату набрання судовим наказом законної сили та строк пред'явлення судового наказу до виконання. Зазначені відомості вносяться до судового наказу у день його видачі стягувачу для пред'явлення до виконання.
3. Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили.
Стаття 104. Надіслання боржникові копії судового наказу
1. Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням.
2. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів.
3. Копія судового наказу разом з додатками надсилаються фізичній особі - боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною шостою статті 100 цього Кодексу, а боржнику - юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю, - за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
4. Днем отримання боржником копії судового наказу є дата, зазначена у поштовому повідомленні про вручення. У разі якщо боржник відмовляється від отримання копії судового наказу або відсутній за вказаною адресою, днем отримання боржником копії судового наказу є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову боржника отримати копію судового наказу чи відмітки про відсутність боржника за вказаною адресою.
Стаття 105. Форма і зміст заяви про скасування судового наказу та строки її подання
1. Боржник має право протягом десяти днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
2. Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі.
3. У заяві про скасування судового наказу має бути зазначено:
1) найменування суду, в який подається заява;
2) ім'я (найменування) стягувача та боржника, а також ім'я (найменування) представника боржника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;
3) наказ, що оспорюється;
4) посилання на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача;
5) посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти вимог стягувача;
6) перелік документів, що додаються до заяви.
4. Заява підписується боржником або його представником і подається з її копією та копіями доданих до неї документів для надання стягувачеві.
5. До заяви, яка подається представником боржника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження.
6. До неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу застосовуються норми статті 121 цього Кодексу.
Стаття 105-1. Розгляд заяви про скасування судового наказу
1. Заява про скасування судового наказу реєструється у день її надходження до суду в порядку, встановленому частиною третьою статті 11-1 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді.
2. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 105 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. У разі якщо суд прийшов до висновку про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, який набрав законної сили, то в ухвалі про прийняття такої заяви до розгляду суд має вирішити питання про зупинення виконання судового наказу.
3. Про залишення заяви про скасування судового наказу без розгляду чи про прийняття такої заяви до розгляду суд постановляє ухвалу.
4. Питання про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду суд вирішує не пізніше наступного дня після її передачі визначеному судді.
5. Копія ухвали про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається стягувачу та боржнику. Разом з копією ухвали стягувачу та боржнику надсилається повідомлення про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, а стягувачу надсилається також копія такої заяви та доданих до неї документів.
6. Заява про скасування судового наказу розглядається судом протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви.
7. Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто із викликаних осіб з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви про скасування судового наказу і з'ясовує думку осіб, які беруть участь у розгляді такої заяви.
8. За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право:
1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;
2) скасувати судовий наказ та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову;
3) змінити судовий наказ.
9. Про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу видає судовий наказ.
Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, встановленому цим Кодексом.
Стаття 106. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві
1. У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.
2. Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Слід ще раз звернути увагу на те, що відповідно до ст. 99 ЦПК за подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, що визначається з оспорюваної суми в разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.
Слід зазначити, що стягувач має право навіть при наявності всіх необхідних умов для видачі судового наказу звернутися до суду не в порядку спрощеної процедури, а зі звичайною позовною заявою. У такому випадку суд не може відмовити йому в прийнятті позову з тих підстав, що його вимоги можуть бути вирішені шляхом подачі заяви про видачу судового наказу. В юридичній літературі зазначається, що відсутність прямої вказівки про це в ЦПК може мати негативні наслідки, оскільки суди без згоди позивача можуть розглянути одноособово його позовні вимоги і видати судовий наказ. Однак, це неможливо. Разом з тим, суд зобов’язаний роз’яснити позивачу право на розгляд його вимоги в наказному провадженні та переваги цього провадження, оскільки, скоріш за все, заявник просто не знає про можливість спрощеної процедури розгляду його вимог.
Слід теж враховувати встановлені ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів від 21.01.1993 р. № 7-93 „Про державне мито” (до прийняття закону про судовий збір – ч. 2 ст. 79 ЦПК) пільги при пред’явленні заяв про видачу судового наказу. Це випливає з п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК, де зазначається, що до набрання законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, чинності судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. Зокрема, від сплати державного мита звільняються при поданні заяви про видачу судового наказу за вимогами про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (п. 1 ст. 96 ЦПК), звільняється й прокурор тощо. На нашу думку, не викликає заперечень, що відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК суд, враховуючи майновий стан заявника, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору, а при видачі судового наказу – стягнути цей збір з боржника. У разі, якщо суд ухвалою відмовить у задоволенні вказаного клопотання заявника і залишить заяву про видачу судового наказу без руху для сплати судового збору, така ухвала судді може бути оскаржена до апеляційного суду згідно з п. 9 ст. 293 ЦПК.
У разі заявлення вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, слід звернути увагу на те, що стаття 115 КЗпП передбачає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. При розгляді цієї заяви суд повинен встановити факт затримки нарахованої працівникові заробітної плати. Доказом цього може бути: будь-який документ, що підтверджує розмір нарахованої працівникові зарплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист тощо. У порядку видачі судового наказу не можуть заявлятися вимоги щодо стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що передбачено ст. 117 КЗпП, оскільки в даному випадку суд повинен на підставі наданих сторонами доказів встановити вину власника або уповноваженого органу. Саме через це прикладів видачі судового наказу за цією вимогою немає. В судовій практиці і раніше рідко зустрічалися випадки, коли б працівник пред’являв вимоги лише про стягнення заборгованості із зарплати, оскільки завжди заявлялися вимоги і про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, і, в обов’язковому порядку – про відшкодування моральної шкоди, що перешкоджає розгляду цих вимог у наказному провадженні.
Заявником може бути заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Розшук відповідача передбачений ст. 78 ЦПК. Зазначена норма вказує, що якщо місцеперебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Таким чином, витрати на проведення розшуку боржника можуть бути стягнені як рішенням суду в позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу. Для цього орган внутрішніх справ повинен надати суду документально підтверджений розрахунок витрат на розшук. На вказаних документах не обов’язково повинна бути зафіксована згода боржника, оскільки при незгоді з розміром витрат, він може оскаржити судовий наказ, результатом чого буде безспірне його скасування і справа буде розглядатися в позовному провадженні. У виконавчому провадженні розшук боржника, дитини або транспортних засобів здійснюється на підставі ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачені обов’язковий та факультативний розшук залежно від категорії рішення суду. Справи щодо видачі судового наказу за вказаною вище вимогою за заявою органів внутрішніх справ практично відсутні й це пов’язано з певними теоретичними та практичними проблемами спеціального законодавства щодо фінансування з боку держави проведення цими органами розшуку. На це звертається увага і в юридичній літературі.
Специфікою є набрання судовим наказом законної сили. Він є чинним у разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отримання боржником копії судового наказу (ст. 105 ЦПК). Тобто, 10 днів для оскарження з дня отримання судового наказу та 3 дні з дня отримання судом даних про те, що боржник отримав наказ.
Як і рішення суду, судовий наказ є кінцевим актом реалізації норм процесуального і матеріального права, а значить – і завдання цивільного судочинства.Судовий наказ є одночасно виконавчим документом і тому має бути оформлений відповідно до вимог, встановлених Законом України „Про виконавче провадження” до виконавчого документу та обов'язково містити положення про дату видачі судового наказу стягувачу, дату набрання судовим наказом законної сили та строк пред'явлення судового наказу до виконання. Зазначені відомості вносяться до судового наказу у день його видачі стягувачу для пред'явлення до виконання. Він пред’являється для виконання у порядку, встановленому для виконання рішення суду в разі ненадходження протягом тринадцяти днів (десять днів плюс три дні) заяви від боржника про його скасування та наявності даних про отримання боржником копії судового наказу (статті 104, 105 ЦПК).
Судовий наказ, як і інші судові акти, що набрали чинності, відповідно до ст. 14 ЦПК є обов’язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами. Таким чином, судовий наказ за своєю суттю, метою і спрямованістю не відрізняється від значення і обов’язковості рішення суду. Звичайно, при його видачі не всі основні етапи правозастосування у повному розумінні цього процесу дотримуються, а саме такі як: встановлення фактичних обставин справи, обговорення позиції боржника, одностороннє встановлюється і визначається юридична кваліфікація справи тощо. Однак сам закон визначає судовий наказ як особливу форму судового рішення.
Ухвали суду про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або про відмову у скасуванні судового наказу можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Також судовий наказ може бути переглянутий у зв‘язку з нововиявленими обставинами.
Замість втраченого оригіналу судового наказу суд, який його видав, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.
Зразок заяви
____________ районний суд м. Луганська
91016, м. Луганськ, ______________________
Стягувач: _____________________________
______________________________________________________________________________
Боржник:_______________________
______________________________________________________________________________
В порядку наказного провадження
ЗАЯВА
про видачу судового наказу
про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати
Я, _______________, „____”__________ року відповідно до наказу № ___ від „____”_______ 19___ р. була прийнята на посаду начальнику відділу маркетингу та реклами ВАТ „__________________”.
У зв’язку із зміною місця проживання, я була звільнена із займаної посади за власним бажанням, наказ №____ від „____”_________20___ р.
Відповідно до Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України), Закону України „Про оплату праці” на роботодавця покладається обов’язок виплачувати заробітну плату у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Проте, станом на „___”______ 2010 року я не отримала свою заробітну плату за січень-серпень місяць 2010 року без будь-яких пояснень з боку керівництва ВАТ. У зв’язку з цим, мною був надісланий запит - вимога про виплату заробітної плати, яку колишній роботодавець залишив без розгляду. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Разом з тим, довідку про належні мені для виплати при звільненні суми адміністрація ВАТ мені видати відмовилася.
Відповідно до штатного розпису, затвердженого _________________ заробітна плата начальника відділу маркетингу та реклами становить 1800 гривень (одна тисяча вісімсот гривень), яку я отримувала протягом усього періоду роботи на підприємстві (довідка про нарахування заробітної плати на банківську картку та виписка з податкової інспекції додається).
Прошу суд звернути увагу, що я мусила звільнитись з підприємства у зв’язку зі зміною місця проживання, та не дивлячись на цю обставину _____________ відмовляється виплачувати належну мені заробітну плату.
Враховуючи вищевикладене, та керуючись ст. 96 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, ПРОШУ суд:
1. Розглянути дану заяву в порядку наказного провадження.
2. Задовольнити вимогу про виплату заробітної плати за січень - серпень 2010 року у розмірі ______________ гривень на користь ________
3. Застосувати негайне виконання в разі задоволення зазначених вимог.
Додатки до заяви на ____ арк:
1. Копія 1,2 сторінки паспорту та сторінки з місцем реєстрації.
2. Копія ідентифікаційного коду.
3. Нотаріальна копія відповідних сторінок трудової книжки.
4. Оригінал довідки з податкової інспекції про доходи за ______________ період від ______________ року.
5. Оригінал виписки з банку про нарахування заробітної плати на картку.
6. Докази відправки заяви про виплату заробітної плати на ім’я __________.
Відповідно до законодавства України заяви про стягнення заробітної плати звільняються від сплати державного мита на витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
«__» _________ 2010 року _____________________________ /ПІБ/
(підпис)
